значенні – стрімкий прорив, атака.
94
Гораціо-Герберт Кіченер (1850–1916) – британський військовий діяч, міністр оборони країни в 1914–1916 роках.
95
Тремка, нестійка одностайність на війні (франц.).
96
Цю вибухівку, похідну пікринової кислоти, широко вживали в британській армії під час Першої світової війни.
97
Ймовірно, Кончіс натякає на те, що римським леґіонерам виплачували пенсію дорогою в ті часи сіллю.
98
Честь мундира (франц.).
99
«It’s A Long Way To Tipperary» («Далека дорога до Типперері») – маршова пісня ірландських батальйонів британської армії, складена 1912 року. На початку Першої світової війни британські союзники Франції висадилися в Булоні, й кожний полк, проходячи через місто, співавсвою пісню. Ірландські стрільці виконали там «Типперері».
100
Арієль – повітряний дух, персонаж із Шекспірової п’єси «Буря».
101
Калібан – потворна людина-тварина з цієї ж п’єси.
102
Джон Драйден (1631–1700) – англійський поет, драматург, критик. Один з основоположників англійського класицизму.
103
Міфологічний красень, якого не могли поділити богині Афродіта й Персефона. Його вбив вепр.
104
Цитата з проповіді англійського поета і священика Джона Донна (1572–1631). Здобула велике поширення, коли Ернест Гемінґвей використав її як мотто роману «По кому подзвін».
105
Добропорядний (франц.).
106
Ой, перепрошую… чи не говорите ви, пане, по-французькому? (франц.).
107
О, дуже добре. Щиро дякую, пане (франц.).
108
Мальовничий, але не такий гарний, як Делос (франц.).
109
«Про зв’язок між світами» (франц.).
110
Отже (лат.).
111
«Французький бароковий спектакль XVIII століття» (франц.). Судячи з усього, це фіктивна книжка, назву якої навіяв есей Андре Дельр’є «Les Masques Parisiens au Dix-huitième Siècle» у виданні «Revue de Paris» (1835, том 71).
112
Очевидно, йдеться про Валлон-де-Сен-Мартен – долину поблизу містечка Ескль у Лотаринґії, відому ґротом Сен-Мартена (святого Мартина), Купіллю фей і зáмком, уперше згаданим у літературі 1793 року, а 1821-го вже зруйнованим.
113
Перед гостями, що потрапили за високі мури Сен-Мартена, відкривався розкішний вигляд на пастухів і пастушок, що серед білорунних отар танцювали й співали на зелених моріжках і в гаях. Вони не завжди носили сучасну їм одежу. Інколи вбиралися в римські або еллінські шати, щоб таким чином втілити оди Феокріта й буколіки Верґілія. Ходила поголоска, що там бували й скандальніші втілення: л
