style="font-size:15px;"> – Авіньйонської операції?
Переговори з цієї угоди тривали два роки. Це була одна з найприбутковіших операцій, здійснених моїм батьком.
– Сподіваюсь, ти вдягала рукавички? – боязко запитав він.
– За кого ти мене маєш?
Він посміхнувся і продовжив:
– Скільки клопоту надаремне!
– Ти про що?
– Про вилучення з продажу усіх отих примірників через неправильну назву. Однак люди й досі звуть цю книжку «Тринадцять казок», хоча відтоді вона півстоліття друкувалася під назвою «Казки про чудесні перетворення і розпач».
– Ну то й що?
– Ось до чого призводить поєднання слави і таємничості. Через брак реальних відомостей про письменницю будь-які крихти інформації, на кшталт історії про вилучене видання, набувають надмірної значущості й ваги. Цей випадок став частиною міфу про Віду Вінтер. Таємниця тринадцятої казки… Вона дає людям поживу для пересудів.
Запала нетривала тиша. А потім батько промимрив – обережно так, дивлячись убік, промовляючи невимушено-відсторонено, тим самим даючи мені можливість або продовжити розмову, або проігнорувати його слова:
– І ось тепер – біографія… Так несподівано…
Я пригадала лист, і в мене виник острах перед нещирістю письменниці. Я пригадала ту наполегливість, із якою хлопчина-репортер домагався: «Розкажіть мені правду». Я пригадала, що книжка «Тринадцять казок» зачарувала мене з перших же слів і цілісіньку ніч тримала в полоні. І мені знову схотілося стати її заручницею.
– Не знаю, що й діяти, – озвалась я до батька.
– Це не те, що тобі доводилося робити раніше. Віда Вінтер – живий предмет дослідження. Замість порпатися в архівах муситимеш брати інтерв’ю.
Я кивнула на знак згоди.
– А ти справді хочеш познайомитися з людиною, яка написала «Тринадцять казок»?
Я знову кивнула.
Батько поклав руки на коліна й зітхнув. Він знає, що то за штука – читання. Знає, як воно заволодіває тобою.
– Вона хоче, щоб ти приїхала? Коли?
– У понеділок.
– Я підвезу тебе до станції, гаразд?
– Дякую. Крім того…
– Що?
– Ти даси мені невеличку відпустку? Перш ніж вирушати до Віди Вінтер, мені треба дещо прочитати.
– Гаразд, – відказав батько з посмішкою, яка, однак, не приховала його занепокоєння. – Певна річ, звичайно ж.
І настав один з найпрекрасніших періодів мого дорослого життя. Уперше за весь час на моєму нічному столику з’явилася купка новісіньких лискучих книжок у м’якій обкладинці, придбаних у звичайній, а не в букіністичній крамниці. «Між і поміж» Віди Вінтер; «Двічі – означає назавжди», Віди Вінтер; «Спіритичні сеанси» Віди Вінтер; «З Ковчега Заповіту» Віди Вінтер; «Настанови для охочих страждати» Віди Вінтер; «Дівчинка і день народження»
