більше, якби дозволили мені розповісти про це по-своєму.
– Але ж ми домовилися. Три факти з державного архіву.
Вона ображено стулила губи.
– У архіві ви дізнаєтеся, що Аделіна Марш народилася в пологовому будинку святого Варфоломія у Лондоні. Навряд чи я можу надати якісь особисті гарантії достовірності цього факту. Так, я видатна особа, але не настільки видатна, щоб пам’ятати обставини власного народження.
Я зробила відповідну позначку в записнику.
Час на третє запитання… Чесно кажучи, я не знала, про що її спитати. Міс Вінтер не схотіла повідомити мені свого віку – і байдуже: мене мало цікавила дата її народження. Знаючи час виходу її першої книжки, можна було зробити висновок, що письменниці було щонайменше сімдесят три роки, а щонайбільше вісімдесят (варто зробити поправку на косметику та хворобу). Крім того, знаючи ім’я й місце її народження, я легко можу з’ясувати й дату. Я пересвідчуся, чи існувала насправді особа на ім’я Аделіна Марш. Що б іще спитати, га? Мабуть, мені й справді хотілося почути від міс Вінтер якусь історію… але коли вже в мене з’явилася нагода скористатися з третого запитання, немов із джокера у грі в покер, то я цієї нагоди не змарную й піду з потрібної карти.
– Розкажіть мені… – я почала повільно, обережно. В історіях про чаклунів саме третє запитання могло непоправно зіпсувати те, що вдалося досягти першими двома… – Розкажіть мені про щось таке, що підтверджувалося б архівними даними за той період, коли ви ще не встигли змінити ім’я.
«Успіхи у навчанні, – подумалося мені. – Досягнення у шкільних спортивних змаганнях. Невеличкі тріумфи, зареєстровані на радість щасливим батькам, приклад для вдячних нащадків».
Запала тиша. Здавалося, міс Вінтер із головою сховалася до своєї мушлі. Я починала розуміти, чому я її не помітила, стоячи біля етажерки й читаючи книжку. Ця непроникність міс Вінтер дивувала, інтригувала мене.
Віда Вінтер знову визирнула з-під панцира.
– Як ви гадаєте, чому мої книжки мають такий успіх?
– Ну, на це багато причин…
– Можливо. Але головне – це те, що в них є початок, середина і кінцівка. Дотримуватися цієї послідовності вкрай важливо.
Письменниця зітхнула і почала нервово совати руками.
– Я відповім на ваше запитання. Я розповім про те, що трапилося зі мною ще до того, як я стала письменницею і змінила ім’я; ці відомості мають офіційне підтвердження. Це взагалі найважливіше з усього, що будь-коли зі мною траплялося. Але я не думала, що змушена буду вам про це так швидко розповісти. І цього разу мені доведеться порушити моє золоте правило. Спершу я розповім вам кінець цієї історії, а вже потім – її початок.
– Кінець? Чому кінець? Це нелогічно, зважаючи на те, що ця історія трапилася ще до початку вашої письменницької кар’єри.
– Дуже просто, міс Лі. Моя історія – історія мого життя – скінчилася ще до того, як я почала писати. Моя літературна творчість завжди була лише способом скоротати час після того,
