сторінку і вдала, ніби читаю далі.
– Не треба мене дурити!
Голос письменниці прозвучав владно, урочисто, повчально.
Мені нічого не лишалося робити, як озирнутися й поглянути на неї.
Віда Вінтер не збиралася приховувати свою зовнішність. Це була зовнішність прадавньої цариці чи чаклунки… а може, богині?.. Її застигла постать велично здіймалася зі скупчення товстих пурпурових і червоних подушок. Фалди бірюзової шалі, накинутої на плечі, не пом’якшували кутастості її фігури. Мідно-червоне волосся було вкладене вишуканим конфекціоном з локонів та завиточків. Обличчя, вигадливо розкреслене зморшками, наче географічна мапа, вкривав шар пудри, а губи були зухвало підведені яскраво-червоною помадою. Руки, що лежали на колінах, являли собою своєрідну комбінацію з рубінів, смарагдів і кістлявих пальців; нігті ж, схожі на мої (так само коротко острижені і прямокутні), створювали явний дисонанс.
Але найбільше мене вивели з рівноваги її сонцезахисні окуляри. Очей Віди Вінтер видно не було, але мені пригадалася ота пекельно-зелена райдужна оболонка з плаката на залізничній станції; схоже, темні лінзи її окулярів набули потужності пошукового прожектора: мені здалося, що за їхньою допомогою письменниця дістала здатність проникати крізь шкіру в самісіньку душу людини.
Я щільніше закуталася в накидку, вдягла маску байдужості й сховалася в обладунки безсторонності. На мить мені здалося, що моя непроникність здивувала письменницю; утім, вона хутко оговталась і сконцентрувала свої сили.
– Що ж, прекрасно, – мовила міс Вінтер із сарказмом у голосі, посміхаючись радше до себе, ніж до мене. – Перейдімо до справи. У листі ви даєте мені зрозуміти, що маєте певні застереження щодо запропонованих умов оплати вашої роботи.
– Власне, так. Тобто…
Її владний голос лунав далі – вона ніяк не відреагувала на мої намагання щось відказати.
– Я пропоную вам збільшення щомісячної платні й заключного гонорару.
Я облизнула губи, похапцем метикуючи, що сказати. Але не встигла я й рота розтулити, як сонцезахисні окуляри Віди Вінтер застрибали вгору-вниз: вона оцінювала поглядом мій рівно підстрижений темно-брунатний чубок, пряму спідницю й темно-синій джемпер. Обличчя письменниці скривилося в подобі співчутливої усмішки.
– Але ж прагнення матеріальної вигоди явно не у вашому характері. Як дивно. – У її голосі з’явилася холодна нотка. – Я писала про людей, яким байдуже до грошей, але ніколи не думала, що колись доведеться зустрітися саме з такою людиною. – Вона відкинулася на подушки. – Я висновую, що проблема тут у бракові внутрішньої цілісності. Люди, чиє життя не врівноважується здоровим потягом до грошей, страждають на вражаючу, просто маніакальну одержимість цілісністю своєї особистості.
Помахом руки вона знов зупинила слова, вже ладні злетіти з моїх вуст.
– Ви не бажаєте братися до авторизованої
