подвір’ї Мирослада росла звичайна трава. Жодних тобі квітників чи бодай грядок перед хатою, як то велось у Яровороті. Трава акуратно скошена. Господарських приміщень поряд не видно. Отже, Мирослад не тримає живності: ні курочок, ні качечок, ні чогось крупнішого.
Майже посеред подвір’я стояла груша, а під нею – невеличкий добротний стіл та зграбна лава. Неподалік – звичайна криниця з журавлем. От і всі особливості обійстя Учителя Мирослада. Дуж невдоволено хмикнув. Невідомо, чого він чекав. Але вже точно не такої бідосі.
Мирослад не зважав. Лишень хитро посміхався в густі вуса. Приязно показав рукою хлопцям на хату, запрошуючи увійти. Зайшли. Спочатку потрапили в крихітні сіни, прибудовані до хати. Сіни теж нічим особливим не вразили. Це була невеличка кімнатка з манюсіньким віконечком, крізь яке в приміщення потрапляло світло. Вікно мало тільки раму, без шиби чи ляди, яка б його затуляла. Під вікном стояла лава. На ній – дерев’яне цеберко з водою та дерев’яний кухлик поруч. Мирослад підійшов до відра, зачерпнув води і пожадливо випив усю до краплі. Набрав знову по вінця. Простягнув кухоль хлопцям. Дуж відразу відмовився, гидливо зморщивши носа. Як це пити з чужої посудини? Він цього не розумів. Натомість Остап із задоволенням вицмулив усе. Вода була смачна, навіть трохи солодка. Загрозливо загурчало в животі. І тільки після цього згадав, що за всіма пригодами геть нічого нині не їв. Ще як повечеряв учора. Бо вранці, коли збирався у світ неврів, так поспішав, що було не до сніданку. Зрештою, навіть якби не поспішав, то навряд чи поїв би. Трохи нервував.
Під лавою стояла невеличка дерев’яна мисчина. У ній, на денці, щось біліло. Учитель Мирослад, очевидно, тримав удома кота.
– А-а-а, це сусідська кицька Мура до мене інколи навідується. – Побачивши здивування на мармизі Остапа, радо відгукнувся Мирослад: – Полює, значицця. Господиня серйозна. Вдома всіх мишей виловила, то за сусідських узялася. А я тільки радий такому товариству. Тому й віконце в мене навстіж, і двері із сіней до хати не зачиняються. Авжеж, і молочко для киці є. І до молочка також припас дещо. Молоко мені два рази на тиждень добрі люди приносять. Молоко смачне, козяче. Захочете, пригощу. А зараз прошу до хати.
Мирослад став на порозі, затуляючи прохід, і скоромовкою заговорив, здіймаючи догори руки:
– Благослови, Свароже-Роде, прожиті в цій оселі в молитві та й вдячності твоєму великому лику ночі та дні! Даруй їх ще рівно стільки, стільки ти кожному з нас наміряв. Ласкаво запрошую, дорогі гості!
Говорив це шанобливо, ледь чутно та дуже емоційно. Наче той, кому це адресувалося, уважно його слухав.
Нахилившись, переступив поріг хатини і вже зсередини кинув:
– Заходьте, хлопаки. Чим хата багата, тим і рада!
Першим пірнув услід за Миросладом Дуж, а за ним і Остап.
Вони опинилися в доволі затишній світлиці. Вона чимсь нагадувала Остапу світлицю бабусі Горпини.
