викласти чимало інформації про себе: що декілька років працює журналісткою в газеті, що любить музику Паганіні, що її батьки живуть десь далеко, чи може, й за кордоном, і що незабаром вона з ними зустрінеться. Я не мав жодної охоти розповідати про себе, та вона мене і не випитувала. Коли ми прощалися, попросив у неї номер телефону.
– Десь є візитки, – почала довго нишпорити в торбинці. Я терпляче чекав.
– Ось, нарешті знайшла, – радісно вручила мені білий, майже чистий клаптик цупкого паперу, на якому тільки й було що «Я» і номер телефону.
– А яке ім’я? – оторопіло спитав.
– Моє ім’я вам нічого не дасть. Хіба що відкрию частинку. Воно означає «Життя».
– Дуже дивно, – не міг второпати, чи то вона каже правду, чи кепкує.
– Життя дивне, – посміхнулася.
– Підкажете ще якісь координати? – ніяково покрутив у руках дивну візитівку і поклав у кишеню піджака.
– Цього досить, – збиточно захихотіла.
– Я вам зателефоную, мої візитки, на жаль, закінчилися, – вирішив і себе до кінця не розкривати.
– Я чекатиму, – її гарні голубі очі стали враз сумними.
Мене дуже вразила ця незвична молода особа. Щоразу, коли пригадую нашу першу зустріч, усе більше переконуюся, що вона чекала саме на мене. Містика? Сам не розумію.
За якийсь час я вирішив їй зателефонувати, почав шукати візитку, однак не міг знайти. Перетрусив усі кишені й гаманці – пропала, мов крізь землю провалилася. «Отже, не судилося», – вирішив для себе і викинув з голови ту коротеньку пригоду.
Відтак минуло часу понад рік. Якщо бути точним, то рік і двадцять днів. Був напрочуд теплий червневий день, справжнє літо, однак поза всіма правилами видався чорним. Усі змовилися проти мене: зранку не з’явилася жінка, яка прибирає моє помешкання, під час сніданку зателефонувала колишня дружина і спровокувала чергову прикру розмову, в обід до мене в офіс заїхала старша донька і почала вимагати чималу суму на новеньке авто, дорікаючи, що в її сестри значно ліпше. На завершення ввечері я остаточно розсварився з черговою коханкою.
Уже дістали! Усім щось від мене треба! Ніхто не зважає на мою думку. Доньки мають ключі від мого помешкання, приходять сюди як господині і не цікавляться, чи хочу я їх бачити. Колишня дружина щось постійно вимагає, ніби я все життя зобов’язаний їй допомагати, а кожна коханка має на меті чимшвидше мене одружити на собі. Одне слово – жах.
Виснажений важким днем, я повернувся додому і втомлено сів на канапу. «Треба починати нове життя», – твердо постановив, наливаючи третій келишок коньяку. Майже всі так кажуть, коли бажають змін, проте мало хто робить принаймні перший крок. Я ж вирішив бути іншим, хоча також не мав жодного уявлення, з чого починати. «Зроблю порядок серед паперів і винесу сміття з дому», – майнула думка. Ідея сподобалася. Я миттю випотрошив увесь непотріб із шухляд, як раптом з однієї папки випала та сама візитівка. Не гаючи ні хвилі, узяв телефон і набрав номер.
– Слухаю, – упізнав її голос і відразу зловив себе на тому,
