у тій самій одежині, тільки в утепленій формі. Його очі так само були спокійні і здавалося в них вмістився цілий світ.
– Ви про що? – на-пів стриманим голосом запитав Гриць, здивувавшись що чоловік знає про його таємні пошуки інопланетного.
– Неземне життя, яке ти шукаєш, напевне, існує. Я бачив їх…
– Звідки ви знаєте? Ви за мною стежите?
– Я знаю про тебе все…
– Хто ви у біса такий? – Гриць уже не стримався, лють підхопила його на ноги, і він повернувся до всезнаючого лісника… Але він знову зник, і Гриць мертвим пнем простояв хвилину, дивлячись на місце де повинен був бути дивний чоловік.
«Шукай в житті, а не в інтернеті», – слова пролунали в голові Гриця доволі чітко й струмом просочились по всій задумливій голові.
– Що ви маєте на увазі? – трішки підвищеним голосом запитав Гриць до порожнечі, де мав би стояти лісник. Хлопець був упевнений, що це його дивні слова пробігли по його макітрі.
«Мабуть я зайшов занадто далеко, – думав Гриць, попиваючи чай на кухні у бабусі, – говорити з невидимим лісником, мабуть, скоро сам до себе буду в слух базікати. Шукай в житті? Це де ж можна марсіанинів шукати на землі? Невже це все насправді було?»
Настав початок березня й на вулицях почав танути сніг. Дороги змінились на грязьові ванни, по яких Гриць ходив до школи. Він не надто любив ці заняття, але він дуже прикипів до історії. Надіючись щось таки знайти після тих почутих слів, він невпевнено підняв руку на уроці історії і спитав:
– Чи можливо таке що прибульці вже не одноразово встрявали в справи людей? Ну, наприклад, Друга Світова яку ми вивчаємо, чи вам не здається що фашисти надто вже випередили всіх у розвитку?
В класі почався гул, деякі учні сміялись, деякі пильно дивилися на вчителя, а дехто був схожий на Гриця перед Десною – дивилися наче в нікуди, очевидно також вірячи в це.
– Можливо ти й правий, таких теорій багато, але щоб хоч одна була обґрунтована на сто відсотків я не бачив, тому підстав у це вірити в нікого не має. Це тільки теорії, не більше. – стримано відповів молодий вчитель історії. – Добре. Якщо більше питань немає то додому повторите цей урок. До побачення.
Продзвенів, радісний для дітей, дзвоник. Гриць схопив легкий ранець і вийшов з класу. Далі, без будь-яких зупинок і балачок, побрів до виходу зі школи. Вийшовши на шкільне подвір'я, роззирнувся («шукай в житті»).
– Треба спробувати. – сказав він сам до себе, і голова, наче так і було задумано, повернулася в бік церкви. – Те що треба.
Розім'явши ноги ходою, він крокував до білої зеленоверхої церкви, а в душі було якось не по собі: він перший раз пішов туди з власною волі. Гриць вважав що церква – це якесь обдиралово простих людей які «вірять в бога», а потім по святам напиваються так що ледь додому заповзають. Ось і вся віра і церква.
