руху опору. А як тебе звати й чи справді ти готовий битися?
– Мене звати Гриць. – тут він дуже сильно задумався над його питанням, чи готовий він? Так він говорив з ними і бачив цих рептилій, і вони пригрозили забрати в нього сім'ю, та чи ГОТОВИЙ він був діяти? Він згадав своїх батьків, все, що вони для нього зробили. Він жив у теплі й достатку, ніколи й мови не було про те, що б йому чогось не вистачало. Відповідь сама вискочила в нього. – Так я готовий, я хочу зупинити це, я хочу врятувати свою сім'ю.
– Що ж добре, Грицю. Бачу ти готовий діяти. Радий вітати тебе в Русі Опору, який заснований ще в 1300х роках, де й по цей день існують внуки засновників. Боротьба не припиняється вже понад сімсот років. Що до твоєї сім'ї, тобі допоможе Сергій після наради, зараз немає часу на це. – судячи з командирського голосу Будинського й того, що всі притихли, він був тут головний.
– Отже, рептилії знову повернулись в новому місті, за словами Сергія, який скликав нас усіх. І вони тепер володіють деякими представниками ЗМІ, що значно погіршує справу. Зараз у нас буде мало часу на роздуми, тому що перший літак відлітає через тиждень, а ми ще, навіть, не знаємо де їх знайти, що б зупинити. Також вони дуже відкрито заявили про себе цією кампанією, що наводить мене на думку, що їх ще більше ніж тоді, чого не скажеш про наші лави. – він сумно подивився на всіх, суміш страху й безвиході охопила Гриця, їх же було всього дванадцять, що вони, тобто ми, тепер зможемо вдіяти проти цих рептилій. Запитання само собою вискочила в Гриця:
– А як же бар'єр. Як ми зможемо їх зупинити?
– Вони самі його невдовзі зламають. Їм так ще краще буде тут все тероризувати. Їхні маги, чи як їх там, подбають про бар'єр. – відповіла жінка з темними заплетеними у вузол волоссям. – Ці рептилії можуть дуже сильно залякувати людей, а ця стіна тільки заважає їм.
– Тим більше вони завжди спершу хочуть знищити нас, тому що знають, що ми знову будемо опиратися. – додав командирським голосом Будинський. – Минулого разу членів опору було двісті вісімдесят чоловік, а колись давно понад дві тисячі боролося пліч о пліч. Зараз люди в це не вірять, тому нас дуже мало.
Сумна й дуже гнітюча тиша повисла в маленькій кімнатці над монітором Сергія. Гриць тільки зараз зрозумів, що підписав собі смертний вирок. Адже кожного разу рептилії все з більшим запалом знищувало опір, а тепер захисників залишилось дванадцять, лише дванадцять, проти армії рептилій… «Це білет в один кінець, навіщо, навіщо я говорив з тим лісником, думав про такі речі, це кінець, цю війну не виграти ніяким чином, нас дуже мало…» страх затопив Грицю все нутро, холоднючі невидимі руки оповили тіло спаралізувавши його – становище було безнадійне.
Будинський помітив стривожене обличчя хлопця й підбадьорливо промовив:
– Так наші шанси просто нікчемні, але ми будемо битися до кінця, як завжди. Я краще помру з мечем в руках знаючи, що відбувається, чим просто забуду все й піду в літак. Повір мені, – звернувся він прямо до Гриця, – це кращий вибір.
– А ваші
