трішки грубо висловився Будинський, але на його обличчі не було ні каплі грубості. – Це треба зробити негайно, як тільки ти звідси вийдеш. Зрозумів? Можеш заночувати сьогодні в Сергія.
Сергій ствердно кивнув головою.
– Добре. – якось механічно відповів Гриць, не подумавши про наслідки. Про те, що він більше ніколи не побачить своїх рідних, і навряд чи зможе з кимось зблизитися. Він залишиться один до кінця життя. Він обрав свій шлях, вороття немає.
– Отже, в мене є план. – почав Будинський. – Зараз вони, мабуть, переробляють літак для польоту. Тому нам потрібно знайти де вони розташувались і чимось їм завадити.
– Моя машина на ходу, можемо вирушати прямо зараз. – схвильовано запропонував старий чоловік з маленькими очима.
– Ні. Нам усім треба зібрати до ладу зброю та добре відпочити. Збираємось завтра в мене. – владно розпорядився Будиньский. – Звідти й вирушимо до так званого «літака». Почнемо з передмісття Києва. Сергію, покажеш новенькому зброю і проконструктуєш його. Ну, до зустрічі.
Десять обличчь щезло з монітора, й кімната заповнилась хвилинною мовчанкою. Сергій, вийшовши із задуми, глянув на Гриця:
– Ходімо, я тобі покажу чим ми будемо захищатись. Ти будеш здивований. – Сергій ледь усміхнувся й подався з квартири, Гриць знеструмлений рушив за ним. А за хлопцем роєм полетіли його важкі думки й непередбачувані тривоги.
Вчора сидів собі думав, що краще поїсти на вечерю, а сьогодні йому прийдеться посваритись з батьками. Та так, щоб між ними й нічого спільного не лишилось. А завтра ще краще – перший бій. Без підготовки, без плану, просто знайти й знищити, інакше – бувай земля. Грицю зробилось моторошно, його життя, наче пришвидшилося в сотню разів. Гриць так задумався, що не помітив, як опинився в гаражі, заставленому різним приладдям.
– Зараз я тобі дещо, покажу. – якось несподівано пролунав голос Сергія. – Ось цим ми будемо воювати.
Вони обійшли старий фургон, на якому вже не було видно якої він марки, та й, мабуть, він був складений з різних частин, бо мав дуже неприродний вигляд. Сергій відкрив велику шафу з двома дверима й дістав звідти спис і лук, але модернізовані на сучасний лад.
– Ее… – тільки й протягнув Гриць «воювати з інопланетянами цим???», – а чому ми не можемо використовувати сучасну зброю?
– Розумієш, все дуже складно. Новітня зброя на них не діє. Точніше кажучи, вся зброя, що переганяє середньовіччя в розвитку.
Гриць стояв мов укопаний. Що? Вибачте, ЩО?
– А чому так? – тільки витіснив з себе Гриць.
– Я ж кажу все дуже складно. Ми припускаємо, що вони живучи поза бар'єром, якось зупинили час, можливо, ще колись давно. Або вони знають, якийсь тип захисту, який нам не відомо. Коротше, ми воюємо з ними тільки на рівних умовах. Зрозумів?
– Зрозуміло. – тільки Гриць
