броню для завтрашнього бою. Все виглядало якось дуже дивно. На дворі двадцять перше століття, а воювати будуть як у середньовіччі. Хоча в цьому є якась романтика, зауважив Гриць. Тільки Сергій закрив Грицю легенький шолом, як страшний давній сон залив хлопця холодною водою.
Він згадав той сон, де він був замкнутий в темряві. Тільки тепер в'їдливий сон показав Грицю дещо іншу сторону цього випадку. Це була не вигадка. Мати Гриця тримала його, дуже маленького, на тремтячих руках. Голос її тихо зірвався:
– Не забирайте її, будь-ласка, прошу вас, це якась помилка…
– Ні, діагноз все підтвердив, вона небезпечна та заразна. – гостро відповів чоловік у білій формі, мабуть, лікар.
Поруч стояли два дужі санітари, які тримали дівчинку, на вигляд, років семи. Батько Гриця сидів на дивані ні живий, ні мертвий, увесь блідий. Він уже, мабуть, втратив дар мови.
– Виносьте хлопці. – скомандував лікар.
Санітари винесли крутливу дівчинку і вкинули її в швидку, а там упакували її великий ящик, чи контейнер. І Гриць знову відчув те гидке відчуття безвиході й холоду. Емоційним чином він відчув, що бачила його сестра, мабуть, вони були дуже близькі.
Гриць розплющив очі у захисній масці й зрозумів, прийшовши до тями, що батьки не розказували йому про рідну сестру. Він був дуже малий і не пам'ятав її. Він зв’язав думки до купи, вузол вийшов трохи логічний, можна сказати захист він батькам надасть щонайкращий.
– А прибульці крали дітей швидкою? – випалив Гриць.
– Так, вони змушували лікарів таке робити. Вони добре вміють залякувати, як ти вже знаєш. – відповів Сергій.
– Тепер в мене є привід почати сварку з батьками… останню. Чекай мене тут. – Гриць скинув броню й побіг до додому.
– Та зачекай. – зупинив його Сергій. – скільки тобі зараз років?
– Вісімнадцять, а що?
– А те, що прибульці останній раз були тут сорок п’ять років назад. Тому мало ймовірно, що…
Гриць трохи заспокоївся, але від свого наміру не відмовився.
– Яка різниця? Може ви просто не знали про це? Батьки мені нічого не сказали, можна й поскандалити, мені втрачати нічого. – він похмуро кинув Сергію ці слова, намагаючись розлютитись.
– Тобі є, що втрачати. Не думай, що це буде легко. – Сергій серйозно поглянув у вічі Грицеві, так наче хотів перекласти увесь свій життєвий досвід на нього. – Щось привиділось? Ти стояв дві хвилини мов статуя. Про кого ти згадав?
– А як ви..?
– Ти такий не один.
– Все одно це треба зробити. – Гриць розвернувся в задумі й пішов додому. А може вже й не додому.
На очі навертали сльози люті. Привід і справді був, та тільки Гриць ніколи ще не думав про такі жахливі наслідки. Все завжди ставало в норму після різних сварок, та тут вибору йому не залишалось. Він уже просто не міг жити з тим,
