далеко зайшов людино. – голос став жорстокий і низький з нотою наказу. – Зупинись! Інакше мені доведеться застосувати силу.»
Гриць закам'янів, та вперто не вірив, що це відбувається з ним насправді, мабуть, не марно таки думав. Та тут в ньому заграла сильної мелодії тітка непокора: «А чому я повинен вас слухати? Якого біса ви робите в мене в голові?»
Гриць звернув увагу на озеро. З нього визирало те загадкове око, яке він бачив улітку. Яскравий спалах світла засліпив хлопця, коли Гриць все ж таки насмілився відкрити очі, то перед ним постала моторошна картина. Перед ним стояла людиноподібна рептилія. Вона була покрита великими лусками темно-зеленого кольору, трохи згорблена і мала сильнюще з вигляду тіло. Вона була одягнена в середньовічні легкі обладунки (тут дались взнаки Грицеві знання з історії). Голова була також в лусках і нагадувала голову ящірки, очі палали жовтим відблиском, в них не було білків. Вона відкрила свою пащеку в тричі більшу, ніж у людини, в роті виднілися гострющі зуби. Схоже вона зараз заговорить:
– Не туди дивишся людино. Дивись краще телевізор, бо забагато ти тут собі навигадував. – чоловічий бридкий голос був точно такий, як перед цим у Гриця в голові.
Суміш страху, подиву і безсилля охопили нажаханого хлопця. По тілу вже танцювали марш дикі мурахи, які тільки ускладнювали ситуацію. Холод оповив тіло і вдарив у мозок, сповіщаючи що треба рухатись, бо замерзнеш насмерть. Та коли мурахи на тілі вже виросли до тарантулів, було важко щось вигадати, і в Гриця нарешті вихопилося:
– Хто в-ви так-кий? – голос тремтів, хоча Гриць планував не виказувати своєї стривоженості, та, мабуть, ящір і так все зрозумів, бо Гриць, побачивши його, впав на землю з переляку й несподіванки.
– Ти далеко зайшов, – холодний голос свердлив вуха хлопця, – такі думки як твої недопустимі на цій планеті. Тому я скажу коротко: або ти перестаєш копати все про нас і думати всякі нісенітниці, або я буду змушений забрати всіх близьких тобі людей. Я все сказав, ще одна витівка і ти відчуєш мій гнів. З цими словами рептилія вхопила списа і кинулася на Гриця з шаленим криком, стрибнувши на нього з п'яти метрів, він уже на льоту замахнувся своїм жахливим списом. Грицем оволоділи рефлекси, і він не думаючи скрутився та закрився руками як тільки зміг. Ось вона ця мить страшного удару, думалося Грицю, та він нічого не відчув. «Я що вже помер?» – Гриць розкрив очі й подивився навкруги. Вже не було ні інопланетянина, ні дивного ока у темно-зеленій воді.
«Навіть і не думай комусь про це патякати, бо наступного разу удар буде справжній». Гриць уже було подумав, що йому намарилося, та це повідомлення у голові швидко спопелило цю думку. На її місце наплили інші тривожні думки, які не давали спокою ще тривалий час.
Тижні йшли в самоті один за одним, як скупчення кораблів у вузенькій протоці. Гриць нікому нічого не сказав, та й хто йому повірив би. Таке не кожен день діється. Тепер він був упевнений що бачить того інопланетянина у день десь на вулиці, наче
