не збожеволів, але зайшов надто далеко. Після цієї розмови світ зміниться для тебе назавжди. В тебе є час, якого завжди не вистачає іншим, зараз це твоє все, не змарнуй його. Люди довідаються потім, коли для них вже буде пізно, так завжди. Скажу на останок: перестань плакати і йди в бій знову і знову, знову і знову. А зі страхом подружись і знай, що він краще за будь-кого знає, що тобі робити.
З цими словами лісник зник, а Гриць дивився в порожнечу, вона була точно така, як у нього в душі. Він втратив друга, тільки зараз він це зрозумів. Гриць і сам не усвідомлював чому він був йому другом, але йому стало так самотньо, як ніколи. Він єдиний кому хлопець розкрився, і зараз лісник заявляє, що він знищив якусь грань, яка ніби, як він зрозумів, з'єднувала їх. Тяжкі думки заполонили голову Гриця. Тільки він почав по одній витягувати ці думки на огляд, як ззаду почали з'являтися двометрові ящірки. Гриць трусонув головою не вірячи власним очам, та нічого не змінилося. Двометрові постаті замкнули його в коло, лишивши позаду хлопця лише швидку течію Десни. Дюжина пар жовтих очей розглядала хлопця з манією і скаженістю. Глибоко-посаджені очі палали неземною жадобою й кожне пильно придивлялось до Гриця. Їхні руки почали тягтися до списів і Гриць, не видержавши, закричав:
– Що вам від мене треба? – голос його не тремтів, що здивувало навіть самого хлопця.
Дюжина залилась моторошним сміхом, який гулом прокотився по долині Десни. Вони вже тримали свої списи в руках, та були готові напасти будь-якої миті. Так і сталося, один з них одним величезним стрибком з виставленим вперед списом кинувся на Гриця. Думати не було коли, тому хлопець з усієї швидкості метнувся в бік і пішов на таран. Він з криком і заплющеними очима кинувся крізь коло навтьоки. Та пробігши десять метрів, зупинився, розуміючи, що пройшов крізь них, нічого не відчувши.
– Ви тільки в моїй голові? – якось дивно він спитав, наче сам до себе, обертаючись до нападників.
Дюжина знову залилася сміхом, і один з них вийшов на перед:
– Поки що. – лице прибульця наповнилось усмішкою маніяка.
Друга рептилія підхопила свого одноплемінника:
– І ось яка кара чекатиме на тебе, якщо ти не зупинишся в намаганні шукати нас.
Прибульці наготовили свої страхітливі списи. Холодна і безпощадна зброя – тільки зараз Гриць усвідомив наскільки вони великі. Хоча він знав, що вони не матеріальні, серце зараз же забилось у відчайдушній паніці: він підкосився і впав, а страх залив усе його молодецьке єство. Зараз його роздеруть на шматки і сліду не залишиться. Дюжина списів розрізала повітря і зі глухим свистом полетіла в хлопця. Ще мить і він буде як решето. Рефлекси взяли своє и він як міг закрився руками і звернувся на бік.
Минали останні секунди, а він боявся розкрити очі. «Знову нічого, – подумав він, – щось мені забагато щастить, що б це було реальністю». Він розплющив очі і побачив що металеві списи вколоті в землю прямо
