білі рівні зуби. Усмішка була така чуттєва, що розпалила серце у неї в грудях.
– Я не надто цим переймаюся, – відказала вона, звеселівши. – Наша зустріч була того варта.
– Це моя провина.
– Чому ти прийшов? Я здивувалася, побачивши тебе.
– Не зміг втриматися.
– Мій любий.
Вона трохи до нього нахилилася, пристрасно дивлячись йому в очі своїми темними блискучими очима, трохи розтуливши губи від бажання, і він обійняв її. Зітхнувши від блаженства, вона віддалась під захист його рук.
– Ти ж знаєш, що завжди можеш на мене покластися, – мовив він.
– Я з тобою така щаслива. Якби ж я могла ощасливити тебе так, як ти мене.
– І страх минув?
– Ненавиджу Волтера, – відказала вона.
Він не був певний, що на це відповісти, тож поцілував її. Вона тулилася до його обличчя своїм ніжним лицем.
Але він узяв її за зап’ястя, прикрашене маленьким золотим годинником, і глянув, котра година.
– Знаєш, що я зараз мушу зробити?
– Втекти? – всміхнулася вона.
Він кивнув. На якусь мить вона міцніше до нього притулилася, але, відчувши його бажання піти, відсторонилася.
– Просто ганьба так кидати роботу. Ну ж бо, йди.
Йому завжди несила втриматися від спокуси позагравати.
– Це ж треба, як ти прагнеш мене позбутися, – кинув він недбало.
– Ти ж знаєш, як я не люблю тебе відпускати.
Вона відповіла тихим, глибоким і серйозним голосом. Він засміявся, улещений.
– Не забивай свою гарненьку голівку думками про нашого загадкового відвідувача. Я певний, що то була ама. А в разі халепи обіцяю, що я тебе з неї витягну.
– У тебе багатий досвід?
Він усміхнувся весело й самовдоволено.
– Ні, але я лещу собі думкою, що маю голову на в’язах.
3
Вона вийшла на веранду й споглядала, як він ішов. Він помахав їй рукою. Вона дивилася йому вслід з легким трепетом серця; у сорок один рік він мав струнку статуру й пружну юначу ходу.
Веранду вкривала тінь; вона затрималась там, розніжена, з легким від задоволеної пристрасті серцем. Їхній будинок стояв у Щасливій долині, на схилі пагорба. Бажанішу, але дорожчу Вершину вони не могли собі дозволити. Та її неуважний погляд майже не помічав синє море й гавань, повну суден. Усі її думки були тільки про коханця.
Звісно, того пообіддя вони повелися нерозважливо, але, коли він її хоче, як вона може бути обачною? Двічі або тричі він приходив після другого сніданку, коли в розпал денної спеки нікому й на думку не спало б вийти з дому, тож навіть служки не бачили, як він заходив і йшов. У Гонконзі з цим було дуже непросто. Вона ненавиділа китайську частину міста й нервувалася, коли ходила в брудну хатину на узбіччі Вікторія-роуд, у якій вони мали звичку зустрічатися. То була крамничка антиквара: китайці, що сиділи без діла, неприємно на неї витріщалися; вона терпіти не могла
