не треба просто зараз їх нести. Але було б добре, якби ти взяла їх, коли я прийду наступного разу.
– Наступного разу?
Знаходжу чистий аркуш паперу й олівець. Пишу друкованими літерами: «ЧЕТВЕР, ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТЕ ВЕРЕСНЯ 1977 РОКУ, ПІСЛЯ ВЕЧЕРІ». Передаю листок Клер, і вона насторожено бере його. Мій зір розпливається. Чую, як Ета кличе Клер.
– Це секрет, Клер, домовились?
– Чому?
– Не можу сказати. Зараз мені треба піти. Було приємно з тобою познайомитись. Не будь надто довірливою.
Простягаю руку, і Клер мужньо приймає її. Ми тиснемо одне одному руки, відтак я зникаю.
Клер: Нині близько шостої години ранку, я сплю легким романтичним сном, як і зазвичай о цій порі. Раптом Генрі будить мене і я розумію, що він десь був. Генрі матеріалізується практично зверху на мені й кричить, ми налякали одне одного. Він починає сміятись і перевертається, а я озираюсь, дивлюсь на нього і бачу на його губах кров. Зриваюсь, щоб взяти серветку. Генрі все ще сміється, коли я повертаюсь і витираю його губу.
– Як це сталось?
– Ти кинула у мене черевиком.
Не пам’ятаю, щоб колись щось кидала у Генрі.
– Не кидала.
– Кидала. Ми зустрілись уперше, і щойно ти побачила мене, то сказала: «Це чоловік, за якого я вийду заміж» і «заліпила» мені. Я завжди казав, що ти добре розбираєшся в людях.
Клер: Календар на татовому столі показав цього ранку те ж саме, що написав на папері той чоловік. Нел зварила некруте яйце для Алісії, а Ета кричала на Марка, бо він не робив домашнє завдання і грав у фрізбі зі Стівом. Я запитала Ету, чи можна взяти якийсь одяг з валіз, маючи на увазі валізи на горищі, де ми граємося у перевдягання. Ета запитала: «Навіщо?», а я відповіла: «Хочу погратися у перевдягання з Меґан». Ета розсердилась, сказавши: «Час іти до школи, а про ігри слід думати, коли повернешся додому». Тому я пішла до школи, де в нас було додавання, борошняні жуки і словесність, а після обіду французька, музика та релігія. Увесь день я хвилювалася через штани для того чоловіка, тому що вони йому, здається, були дуже потрібні. Тож, повернувшись додому, знову пішла запитати про них Ету, але вона була у місті. Зате Нел дозволила мені облизати з міксера крем для торта, Ета ж цього ніколи не дозволяла, бо «станеш помаранчево-жовтою, як лосось». Мама щось писала, і я вже хотіла піти без дозволу, проте вона запитала: «Що там, крихітко?» Тому я запитала в неї дозволу, і вона сказала, що можна подивитись у сумках «Гудвіл» і взяти все, що я захочу. Отож я пішла в пральню, позаглядала в мішки для доброчинності й знайшли три пари батькових штанів. На одних була велика дірка від сигарет, тому я взяла тільки дві пари. Також знайшла білу сорочку, з таких, як тато носить на роботу; краватку з рибками на ній і червоний светр. А ще жовтий банний халат, який тато носив, коли я була маленькою, і який пахнув татом. Я поклала одяг в сумку, а сумку – в комірчину при вході. Коли звідти виходила, мене побачив Марк і спитав:
