зберігаєш секрети.
Клер збентежена.
– Я сказала Рут, але вона не повірила мені.
– А. Не переймайся цим. Мені теж далеко не всі люди вірять. Особливо лікарі. Лікарі нічому не вірять, якщо ти їм це не доведеш.
– Я вірю тобі.
Клер стоїть десь за п’ять футів від мене. Її маленьке бліде обличчя вловлює останнє помаранчеве світло заходу. Її волосся щільно зв’язане у кінський хвіст, на ній сині джинси і темний светр із зебрами на грудях. Її кулаки стиснуті, вона видається енергійною та рішучою. Наша дочка, – з жалем думаю, – була б такою ж.
– Спасибі, Клер.
– Тепер я мушу йти.
– Гарна ідея.
– Ти повернешся?
У пам’яті відтворюю список дат.
– Я повернуся шістнадцятого жовтня, у п’ятницю. Одразу після школи йди сюди. Принеси маленький блакитний щоденник, який Меґан подарувала тобі на день народження і синю кулькову ручку.
Повторюю дату, дивлячись на Клер, щоб переконатися, що вона запам’ятає.
– Au revoir[19], Клер.
– Au revoir…
– Генрі.
– Au revoir, Генрі.
Її акцент кращий, ніж у мене. Клер повертається і біжить доріжкою в обійми свого освітленого гостинного будинку, а я повертаюсь у темряву й блукаю галявиною. Пізніше ввечері викидаю краватку в сміттєвий контейнер позаду закусочної «У Діни».
Уроки виживання
Генрі: Стою через дорогу від Чиказького інституту мистецтв сонячного червневого дня 1973 року в компанії себе, дев’ятирічного. Він прибув із наступної середи, я – з 1990 року. У нас попереду цілий полудень і вечір, щоб розважитися, як забажаємо, тож ми прийшли до одного з найвеличніших музеїв мистецтва в світі, щоб навчитися шастати по кишенях.
– Може, просто розглянемо роботи? – благає Генрі. Він нервує, раніше такого ще не робив.
– Ні, ти мусиш це вміти. Як ти виживатимеш, якщо не вмітимеш красти?
– Жебракуватиму.
– Жебракувати – жахливо нудно, і тебе може загребти поліція. Тепер слухай: коли ми увійдемо всередину, я хочу, щоб ти тримався окремо від мене і вдавав, що ми незнайомі. Але далеко не відходь, щоб я міг бачити, що я роблю. Коли я щось тобі дам, то не впусти це, а хутко клади в кишеню. Домовилися?
– Думаю, так. Може, ходімо, подивимося на святого Георгія?
– Добре.
Ми переходимо Мічиґан-авеню і минаємо студентів та домогосподарок, що гріються на сонці на музейних сходах. Проходячи повз бронзових левів, Генрі торкається одного з них.
Через усе це я не надто добре почуваюся. З одного боку, навчаю себе конче необхідним навичкам виживання. Інші уроки з цієї серії включають крадіжки в магазинах, побиття людей, зламування замків, лазіння по деревах, водіння авто, дослідження вмісту сміттєвих баків та використання дивних речей, – приміром, жалюзі чи покришку від сміттєвого
До побачення (
