прийде, то візьме собі штани. Та коли я поверталася стежкою, почувся шум і хтось сказав: «От дідько, як боляче». І тоді мені стало страшно.
Генрі: З’явившись, гепаюсь об камінь і здираю коліна. Опиняюсь на галявині, сонце красиво ховається над деревами в захопливому вибуху помаранчевого та червоного, наче з картин Тернера. Галявина порожня, за винятком сумки з одягом; швидко здогадуюсь, що його залишила Клер, і це, ймовірно, один із днів одразу ж після нашої першої зустрічі. Клер ніде не видно, тихо кличу її. Відповіді немає. Копирсаюся в сумці з одягом. У ній пара бавовняних літніх штанів і чудова пара коричневих шерстяних штанів, огидна краватка з фореллю, светр із логотипом Гарварду, біла оксфордська сорочка з брудним коміром та плямами від поту під руками і на додачу вишуканий шовковий халат із монограмою «Філіп» і великою діркою над кишенею. Усі ці речі, за винятком краватки, мені знайомі, я радий їх бачити. Надягаю бавовняні штани, светр і благословляю, очевидно спадковий, хороший смак та здоровий глузд Клер. Прекрасно почуваюся; за винятком відсутності взуття, я добре оснащений усім, що потрібно для мого поточного розташування в просторово-часовому континуумі.
– Спасибі, Клер, ти чудово впоралася, – тихо промовляю.
Я здивований, коли вона з’являється на галявині. Швидко темніє, і Клер видається такою крихітною й переляканою в напівтемряві.
– Привіт.
– Привіт, Клер. Дякую за одяг. Він чудовий. У ньому мені сьогодні буде добре і тепло.
– Мушу скоро йти.
– Добре, бо майже стемніло. Завтра в школу?
– Умгу.
– Яке сьогодні число?
– Четвер, двадцять дев’яте вересня 1977 року.
– Дуже корисна інформація. Дякую.
– А чому ти цього не знаєш?
– Ну, я щойно сюди потрапив. Кілька хвилин тому був понеділок, двадцять сьоме березня 2000 року. Був дощовий ранок, і я готував собі тост.
– Але ти записав це мені.
Вона виймає фірмовий бланк юридичного бюро Філіпа і протягує мені. Підходжу до неї і беру його. Мені цікаво побачити дати, старанно написані великими друкованими літерами моєю рукою. Замовкаю і шукаю кращого способу пояснити дитині, якою зараз є Клер, химери подорожей у часі.
– Це як от… ти вмієш користуватися магнітофоном?
– Ага.
– Гаразд. От ти вставляєш касету, і вона грає від початку до кінця, так?
– Так…
– Таке і твоє життя: ти прокидаєшся вранці, їси сніданок, чистиш зуби, і йдеш до школи, так? Ти не встаєш і раптом опиняєшся в школі на обіді з Гелен і Рут, і тоді раптом ти вдома одягаєшся, так?
Клер хихикає.
– Правильно.
– А у мене все по-іншому. Тому що я – мандрівник у часі, я часто стрибаю з одного часу в інший. От уяви: ти вставила
