на підлогу вода.
– Ти дивилася «Мости округу Медісон?»
– Ні, я книжку читала.
Мадонна навіть зраділа:
– А-а, – проспівала вона, – ти фільму не бачила? Тоді й наші мости не уявляєш!
– Навпаки, дуже добре уявляю.
– О’кей… – Мадонна повернулася до раковини з мильною водою, – зрозуміло.
– То вони існують дотепер чи це художня правда?
– Це просто правда. Поїдемо завтра. Що скажеш, Філе?
Чоловік покивав головою над розгорнутою газетою.
Хороша була відповідь: просто правда.
Я допомагала накривати на стіл, бо до плити Мадонна мене не підпускає, сама готує, і мене це цілком влаштовує. Як і Філа, який ховається за грубу газету, перечитати її від першої до останньої сторінки – справа безнадійна, та він намагається.
– Філе, їсти! – Газета шурхотить, відлітаючи набік, Філа двічі просити не треба.
– То ви любите мелодрами? – усміхається він.
– Люблю, – брешу я.
– Мадонна їх обожнює, – каже Філ.
Мадонна розкладає по тарілках м’ясну печеню, звільнене деко занурює в мильну воду. Беремося за виделки – і тут на поріг ступає молода жінка. Це середня донька Мадонни та Філа, Сьюзен, вона живе в сусідньому містечку Уінтерсет. Годину автівкою звідси, не більше. Нас знайомлять, але вона залишається стояти у дверях, господарі з гостею так і розмовляють на відстані: батьки – за столом, донька – на порозі. Під стукіт виделок. Схоже, це напружує лише мене. Сиджу, немов проковтнула патик. Їсти вже не хочу. Сьюзен натомість йде від нас у піднесеному настрої, вона чекатиме на нас завтра близько одинадцятої.
– Не смачно? – збентежено заглядає мені в тарілку Мадонна.
– Я перебила собі апетит солодким, – кажу я.
Чого я тут постійно брешу?
…Уяви, навколо – кукурудзяні лани, безкрайні рівненькі ряди на всі боки від траси. Американські дороги ідеальні, немов виведені під лінійку чіткими перпендикулярними лініями. Єдине, що турбує, – конус торнадо на небокраї. Справжнє торнадо, бігме, не брешу, за кілька кілометрів від нас. Зараз, здається, той смерч наздожене, підхопить нас у повітря, закрутить й виштовхне зі свого нутра десь на березі озера Спіріт. А може, й у воду пожбурить.
Лише кілька секунд Філ вдивляється у круговерть за спиною – і знову відкидається у пасажирському кріслі. Усе гаразд, це не страшно. Мадонна, тримаючи кермо міцними руками, навіть не оглядається, лише позирає в дзеркало на лобовому склі.
– Цей смерч безпечний, – робить вона висновок, – покрутиться на місці – і зачахне.
Ми навіть не додаємо швидкості, їдемо, ніби це не живе торнадо за плечима, а мальована реклама на всю стіну віддаленого гіпермаркету.
В Уінтерсеті, у Сьюзен, затримуємося на якусь годину. Її будиночок схожий
