так» немає в тексті. Ти вважаєш, що сценарист, який працював багато місяців, не здогадався поставити в цю фразу слова «просто так»? А не прибрав їх тому, що вважав непотрібними, поверховими, зайвими?
Габріела набрала повні груди повітря. Їй нема чого втрачати, крім терпіння. Зараз вона зробить те, що є найприроднішим у світі, вийде звідси, піде на пляж або повернеться до тієї кімнати, яку вони наймають із дівчатами, й трохи поспить. Їй треба трохи відпочити, щоб бути у формі, коли ввечері почнуться коктейлі.
Дивний, солодкий спокій опановує її. Вона раптом почула себе захищеною, відчула, що її люблять, відчула вдячність за те, що живе на світі. Ніхто не примушує її бути тут, терпіти це приниження. Уперше за стільки років вона усвідомила свою силу, про існування якої досі навіть не здогадувалася.
– «Ні, ні, я не вірю в те, що ти кажеш. Ніхто не спроможний скоїти злочин без причини».
– Наступну фразу.
Вона могла б цього й не казати. Габріела все одно збиралася промовити її.
– «Ходімо краще до лікаря. Думаю, тобі потрібна медична допомога».
– «Ні», – заперечила жінка в окулярах, що виконувала роль «коханого».
– «Ну, гаразд. Ми не підемо до лікаря. Прогуляймося трохи, й ти мені розповіси, що сталося. Я тебе кохаю. Якщо більш нікому на світі немає до тебе діла, то мені ти дорогий і потрібний».
Більше на папері нічого немає. Тиша. Якась дивна напруга відчувається в кімнаті.
– Скажи дівчині, яка чекає у приймальні, що вона може йти, – звеліла жінка в окулярах одному з присутніх чоловіків.
Невже це те, про що вона стільки мріяла?
– Пройди ліворуч по пляжу до причалу, що в кінці набережної Круазетт, навпроти Пальмової алеї. Туди за п’ять хвилин до другої підійде човен, який відвезе тебе на зустріч із містером Джибсоном. Зараз ми надішлемо йому відеофільм, але він завжди воліє особисто познайомитися з людьми, з якими, можливо, працюватиме.
Обличчя Габріели розквітає усмішкою.
– Я сказала «можливо». Це ще не напевне.
Проте усмішка не зникла з обличчя Габріели. Джибсон!
1.19 пополудні
Між інспектором Савуа та лікарем судової медицини лежить на столі з іржостійкої сталі тіло гарної двадцятирічної дівчини, зовсім голе.
– Вона мертва.
– Ви переконані?
Судовий медик підходить до зливальниці, що теж виготовлена з нержавійки. Він стягує гумові рукавички, кидає їх до сміттєвого бака й відкриває кран.
– Абсолютно переконаний. Жодного сліду від наркотика.
– Тоді, що ж сталося? Невже в такої юної дівчини серцевий напад?
У відповідь йому почувся лише дзюркіт води, що витікала з крана.
«Усім їм подавай щось очевидне: наркотики, серцевий напад або щось подібне».
Патологоанатом затримується, миючи руки трохи довше, ніж треба, – певна напруга лише на користь його роботі. Він протирає руки спиртом і вкидає до сміттєвого
