пригорнула Теодора до грудей і понесла до спальні. Я посунув за нею. – Не плач, не треба плакати. Ну? Прокидайся, – вона не припиняла гладити напружену спинку малюка.
Я, мов контужений, витріщався на задерев’янілі синові ручки та намагався переконати себе, що все це сон.
– Увімкни телевізор.
Я не відразу зрозумів, що останні слова було адресовано мені (хоча, чорт забирай, кому ж іще, крім мене). Єві довелося повторити вдруге. Я зрештою збагнув, що від мене хочуть, і натиснув On-Off на пульті.
– Тихо, тихо, тихо, кошенятко моє, це просто сон, – Єва не припиняла говорити, і Тео нарешті зреагував на голос. – Не бійся, тут мама і тато, і ми не дамо тебе скривдити. Чш-ш-ш…
Повіки різко сіпнулися, опустилися, потім піднялися знову. Я побачив райдужки. За мить зіниці сфокусувалися, крик обірвався та змінився плачем. Теодор ворухнувся, потер очі, потому обхопив рученятами Євину шию й притиснувся до її щоки.
Ми з дружиною водночас видихнули – прокинувся.
– Постав «Машу та Ведмедя», – попросила Єва.
Я кинувся до пластикової коробки з DVD-дисками, знайшов потрібний диск і вставив у програвач. Перебрав кілька епізодів, зупинився на «Ловися, рибко!» і натиснув Play.
– Глянь, там Маша, – малюк тихенько пхинькав і не відпускав шиї, Єва розвернулась і сіла так, щоб йому було видно екран. – А он Ведмідь збирається на рибалку, буде рибку ловити. Давай разом дивитися.
Я опустився на ліжко поряд із ними. До тієї миті, коли Ведмідь уперше закинув вудку, Тео заспокоївся та тільки час від часу голосно й уривчасто зітхав. На початку наступного епізоду дружина спробувала розпитати малого про кошмар:
– Тео, що з тобою сталося? – навіть у півтемряві я розгледів, як малюк напружився. – Розкажи мамі, що тебе налякало. Тобі щось наснилося?
Хлопчак закивав, але не озвався. Єва притулила голівку до себе.
Невдовзі Тео заснув. Дружина дбайливо вклала його по центру нашого ліжка.
Відчуваючи, як напруження відпускає, осідаючи ледь вловним поколюванням у ногах і на денці живота, я підвівся.
– Принести тобі води?
Я мусив щось сказати.
– Так.
За півхвилини повернувся з кухні зі склянкою води.
– Що це було?
Єва відпила ковток і поставила склянку на невисоку шафку обабіч ліжка.
– Я не знаю.
– Бляха, ледь не нахезав у штани.
– Я помітила, – дружина криво посміхнулася. Потім додала: – Нічний кошмар. Лягай спати.
– Так, це нічний кошмар, – погодився я.
Мої руки дрібно тремтіли.
7
Нічні жахіття, під час яких Тео не міг прокинутися, повторювалися впродовж року. Нечасто – приблизно раз на місяць. Частіше малюк просто підхоплювався посеред ночі й рюмсав. На початку 2013-го мій син уже достатньо добре говорив, щоб описати, що терзає його вві сні, але на ранок
