мені. Гадки не маю. Під час запливу я намагався подолати панічну атаку. Я намагався зосередитися, рахуючи гребки.
Він замовк на мить, а потім вів далі:
– Цієї ночі мені наснилося, що я був з усіма п’ятьма дітьми на плоту, посередині бухти, коли на нас виплив швидкісний катер. Я махав руками, але катер навіть не сповільнив руху. Тоді я схопив усіх п’ятьох дітей і пірнув. Хай йому біс, Брене, Еллен і Лорна добре плавають, але Ґабі, Амая й Чарлі ще маленькі, а там вісімнадцять метрів глибини. Я стягнув їх із плоту і пірнув якомога глибше. Я тримав їх під водою і чекав, поки катер промчить над нами. Я знав: якщо ми піднімемося, то загинемо. Тому чекав. Але потім я подивився на Чарлі і зрозумів, що йому бракує повітря. Я знав, що він захлинеться, якщо ми ще хоч хвилину пробудемо під водою. Тому я не знаю, про що ти говорила. Я просто рахував свої гребки і намагався якомога швидше повернутися до доку.
Моє серце защеміло, а очі наповнилися слізьми. Я зрозуміла. Ми приїхали сюди у будній день, коли на озері досить тихо. Сьогодні п’ятниця, рух на озері подвоїться у вихідні, і на катерах буде чимало п’яних. Коли зростаєш біля водойми, чуєш багато історій про катери і нещасні випадки, спричинені алкоголем, і, на жаль, часто навіть знайомий з людьми, яких торкнулася подібна трагедія.
– Я втішена, що ти розповів мені, Стів.
Він закотив очі:
– От маячня.
О боже! Припини цю розмову. Що тепер? Я не могла в це повірити:
– Що ти говориш? Звісно, я втішена, що ти розповів мені!
Стів похитав головою і сказав:
– Послухай. Не цитуй мені своє дослідження. Будь ласка. Не кажи мені того, що, на твою думку, потрібно сказати. Я знаю, чого ти хочеш. Ти хочеш, щоб поруч із тобою був справжній мужик. Тобі потрібен мужик, який може врятувати дітей перед швидкісним катером, кинувши їх на берег і попливши так швидко, щоб спіймати їх до приземлення. Мужик, який гляне на тебе з берега і гукне: «Не хвилюйся, крихітко! Все гаразд!»
Мені було боляче. Йому було боляче. Ми обоє втомилися і були на межі своєї вразливості. Ми довірили один одному правду. Я не збиралася цитувати йому своє дослідження, але я займаюся ним досить довго і знаю, що, скільки б ми не намагалися звинувачувати суворих батьків, жорстоких однокласників і вимогливих тренерів за сором, який відчувають чоловіки, саме жінки найбільше бояться, що чоловік гепнеться зі свого білого коня, і саме жінки, швидше за все, критикуватимуть їхню вразливість.
Я часто кажу: «Покажіть мені жінку, яка серцем зрозуміє чоловіка, котрий відчуває страх і вразливість, і я покажу вам жінку, яка навчилася приймати власну вразливість і не черпає свою силу або статус від цього чоловіка. Покажіть мені чоловіка, який може сидіти поруч із жінкою, котра відчуває справжній страх і вразливість, і просто слухати про її переживання, не намагаючись виправити ситуацію або щось радити, і я покажу вам чоловіка, який не відчуває дискомфорту через свою вразливість і сила якого не залежить від того, що він є чарівником країни Оз, всезнаючим і всемогутнім».
Я наблизилася до Стіва і взяла його за руку:
– Знаєш
