поворотним моментом в наших стосунках. Обоє з нас уповні відчинили свої душі в наших історіях сорому. Я непокоїлася через зовнішність і вигляд тіла – це найпоширеніша причина сорому в жінок. Він боявся, що я вважала його слабким, а це найпоширеніша причина сорому в чоловіків. Ми обоє боялися сприйняти власну вразливість, навіть чудово знаючи, що вразливість – це єдиний вихід позбутися сорому і стати ближчими. Якимось чином нам вдалося знайти відвагу визнати це перед собою й один перед одним, уникаючи уїдливих слів, які ми ніколи не змогли б повернути назад, і утримавшись від «холодної війни». Той ранок кардинально змінив наше сприйняття шлюбу. Це не була делікатна еволюція: та розмова назавжди змінила наші стосунки. І це було добре.
Як на мене, цей випадок став історією великих можливостей, котра показала, якими ми можемо бути, якщо покажемо найкраще в собі, коли відчуваємо злість, розчарування або біль. Наші суперечки зазвичай виглядали не так добре – ця розмова змінила все. Насправді це була така важлива історія, що я попросила у Стіва дозволу використати її у своїх виступах як приклад сили вразливості. Він сказав: «Авжеж. Це справді напрочуд дивовижна історія».
Пізніше під час суперечок ми намагалися воскресити деякі з навичок, отриманих на озері, але, з невідомої мені причини, наступні зізнання вже не були такими результативними, як того дня. Я була переконана, що магія озера Тревіс або велич природи зробила нас ніжнішими і чуйнішими один до одного. Пізніше я зрозуміла, що в цій історії було ще багато іншого.
Не можна пропустити день другий
Два роки потому я розповідала історію озера Тревіс зі сцени в анімаційній студії Pixar.
Передусім, слід розповісти про дивовижний, як це трапляється у моєму житті, збіг обставин, завдяки якому я потрапила на Pixar. У якомусь американському аеропорту, чекаючи на літак, виліт якого затримали, я зайшла до крамнички купити щось почитати. Я здивувалася, побачивши на обкладинці «Fast Company»[13] – одного з моїх улюблених журналів – фото Ерика Клептона, тому купила журнал і сунула в сумку.
Коли ми нарешті злетіли, я витягнула журнал і, уважно придивившись, зрозуміла, що це був не Ерик Клептон. Це було рок-н-рольне фото Еда Кетмелла, а в статті йшлося про його нову книжку. Ед – президент студій Pixar Animation і Walt Disney Animation, і заради справедливості мушу зазначити, що його книжка «Корпорація творчості» (Creativity, Inc.)[14] вплинула на мене більше, ніж будь-яка інша. Його ідеї про те, як сильні лідери повинні визначати чинники, що вбивають довіру і творчість, щоб виховувати культуру компанії й створювати умови, які дозволяють людям робити те, що в них виходить найкраще, змінили мої погляди на власну роль у своїй організації і навіть в родині. Після того як я подарувала по примірнику книжки усім членам моєї команди, ідеї і концепції Кетмелла стали інтегральною частиною нашого підходу до праці.
Мене так вразила робота Еда, що я звернулася до свого редактора у видавництві Random House (який також є видавцем Еда) і попросила нас познайомити. Я сподівалася взяти у Кетмелла інтерв’ю для цієї книжки. Виявилося, що Ед і провідні працівники
