книжок і статей на пов’язані теми (від нейронаукових даних про розповіді до кіносценаріїв), я хотіла почути пояснення процесу від людини, яка знає цю роботу особисто і відчуває її нутром. Ось звідки я здобуваю найбагатші знання – з особистого досвіду людей.
Дарла виявилася неймовірною. Вона миттєво написала мені, що її команда все ще обговорює вразливість й історію про купальник Speedo, бо це стало переломним моментом для працівників Pixar. У кількох листах Дарла допомогла мені укласти в голові структуру з трьох актів.
Акт 1. Героя кличуть пригоди, і він вирушає на їхні пошуки. Правила встановлені, і перший акт закінчується «спонукальним випадком».
Акт 2. Герой шукає шляхів розв’язання проблеми. До кульмінації він розуміє, як найкраще її вирішити. Цей акт включає «момент найбільшої кризи».
Акт 3. Герой повинен довести, що засвоїв урок, зазвичай виявляючи бажання довести це за будь-яку ціну. Тут ідеться про спокутування вини або виконання обіцянок – з’являється персонаж, який знає, що зробити для вирішення конфлікту.
Моя перша думка була така: «Бий мене трясця, це ж про подорож героя Джозефа Кемпбелла!»[18] Джозеф Кемпбелл – американський учений, професор і письменник, відомий завдяки своїм працям з порівняльної міфології й релігієзнавства. Кемпбелл виявив, що численні міфи різних часів і культур мають спільну фундаментальну структуру і стадії, які він назвав подорожжю героя, або мономіфом. Він виклав цю ідею у своїй книжці «Герой з тисячами облич» («The Hero with a Thousand Faces»), яку я вперше прочитала, коли мені було трохи за двадцять, і до якої повернулася більш ніж за десять років. Коли я була маленькою, на книжкових полицях моєї мами стояли книжки Джозефа Кемпбелла і Карла Г. Юнґа.[19] Цей новий здогад змусив мене зрозуміти, що, окрім історій біля багаття, які розповідав батько, я отримала більше знань про мистецтво розповіді, аніж усвідомлювала.
Я відстукотіла Дарлі ще одного листа, запитуючи її, чи моє порівняння з Кемпбеллом справді доречне, і вона відповіла: «Авжеж! Ми згадуємо про Джозефа Кемпбелла і подорож героя на початку кожного фільму!» У цьому з’явився якийсь сенс, а я отримала можливість застосувати те, чого навчилася, у моїх власних історіях.
Якось по обіді, після складної розмови зі Стівом про наші різні підходи до перевірки домашніх завдань (суперечки, що не закінчилася лясканням рушником по сідницях і компліментом, а лише моєю настановою «краще нам не сперечатися, поки ми не наговорили одне одному слів, про які пошкодуємо»), я сиділа на самоті у своєму кабінеті, розглядаючи свою версію дошки від Pixar. Можливо, ми маємо сперечатися тільки тоді, коли перебуваємо в озері? Можливо, я чіпляюся за історію озера Тревіс, тому що це виняток? Жодна зі сварок відтоді не закінчувалася так легко. Я почала програвати історію в голові, зиркаючи на дошку, на яку почепила величезний стікер зі схемою трьох актів.
Невимовно розчарована
Campbell, J. (2008).
Campbell, J. (2008)
