дискомфорт; це перевага сміливості над комфортом.
Одна із заяложених істин про щире життя проголошує: або ви осмислюєте свою історію і визнаєте правду, або уникаєте справжнього життя, метушливо захищаючи власну гідність. Під час осмислення історії падіння емоції іноді можуть поглинути вас із головою. Наші тіла часто реагують швидше за свідомість, викликаючи захисні механізми: втікати або боротися. Навіть у випадку невеликих, побутових конфліктів і розчарувань фізична й емоційна нетерпимість до дискомфорту – це головна причина, чому ми затримуємось на межі пережитого, уникаючи глянути правді в обличчя й інтегрувати її у своє життя. Ми вивільняємо реакцію самозахисту.
У навігації термін «числення координат», тобто визначення місцеположення, – це процес розрахунку місцеположення. Щоб зробити це, вам необхідно знати, де ви перебували і які чинники вплинули на те, що ви опинилися там, де перебуваєте зараз (швидкість, напрям, вітер тощо). Без осмислення цих чинників неможливо прокласти курс руху. У процесі підйому після падіння ми не можемо прокласти новий сміливий курс, поки не усвідомимо, де саме перебуваємо, не проаналізуємо, як туди потрапили, і не вирішимо, куди хочемо рухатися далі. Йдеться про емоційне осмислення.
Жінки й чоловіки, які демонструють здатність ставати сильнішими після падінь, мають спільну рису: вони осмислюють свої емоції. Саме слово «осмислювати» означає також «переповідати» або «підвести підсумки». Осмислення в процесі підйому після падіння складається з двох оманливо простих частин: 1) взаємодія зі своїми почуттями і 2) зацікавлення історією, яка стоїть за почуттями: які емоції ми відчуваємо і яким чином вони пов’язані з нашими думками і поведінкою.
По-перше, процес набуття сили вимагає від нас розпізнавання власних емоційних реакцій у мить, коли ми лежимо долілиць на арені. Пам’ятайте, що ці моменти можуть бути незначними і ми чутливі до них щоразу, коли намагаємося відкритися. Кнопку натиснуто, почуття розчарування або гніву затоплює нас із головою, серце стугонить – щось підказує нам, що відбувається щось недобре. Ми в полоні почуттів. Хороша новина в тому, що в процесі осмислення не треба точно визначати емоції – потрібно просто визнати, що ми щось відчуваємо. У нас ще буде час розібратися, що саме.
Я не знаю, що відбувається, але хочу просто сховатися.
Я лише знаю, що хочу битися головою в стіну.
Хочу печива. І побільше.
Я відчуваю ____________________ (розчарування, жаль, злість, біль, гнів, горе, збентеження, страх, неспокій тощо).
Я відчуваю ____________________ (сильний біль, справжню вразливість, сором, зніяковіння, потрясіння, суцільне страждання).
Стів проігнорував моє прагнення до близькості, і зараз я відчуваю щось середнє між гнівом і страхом.
У мене спазми в шлунку.
Це звучить доволі просто, але ви здивуєтеся, дізнавшись, що більшість із нас ніколи не визнає своїх емоцій або почуттів: ми накопичуємо їх у собі. Замість того щоб сказати: «Я зазнав поразки і почуваюсь паскудно»,
