ерзац – він не вчить нас нічому про себе або про світ».
Я не вважаю, що ми можемо багато довідатися про себе, про свої стосунки або про світ без визнання емоцій і зацікавлення ними. На щастя, на відміну від навігаційного обчислення шляху нам не потрібно негайно визначати точне місцеположення, аби знайти свій шлях. Нам просто потрібно визнати свої почуття. Треба просто бути чесними і допитливими. «У мене емоційна реакція на те, що сталося, і я хочу зрозуміти» – для розпізнання емоцій цього достатньо. Але в нашій культурі навіть це непросто. Придивімося уважніше до допитливості.
Обираючи допитливість
Обрати допитливість – це означає стати вразливим, тому що цей вибір вимагає від нас капітуляції перед невизначеністю. Це не завжди було вибором; допитливість властива нам від народження. Але з плином часу ми довідуємося, що допитливість, як і вразливість, може призводити до страждань. Унаслідок цього ми вдаємося до самозахисту – обираємо визначеність замість допитливості, захист замість уразливості, загальновідомі знання замість навчання новому. Але ця замкненість має свою ціну – ціну, яку ми рідко усвідомлюємо, тому що зосереджені на пошуку виходу з болю.
Ейнштейн сказав: «Важливо не припиняти ставити питання. Допитливість має свої власні причини для існування».[28] Допитливість існує не тільки для того, щоб бути інструментом для здобуття знань; вона нагадує нам, що ми живі. Дослідники знаходять докази того, що допитливість пов’язана з творчістю, інтелектом, здатністю до навчання, пам’яттю і вмінням вирішувати проблеми.[29]
Існує глибинний зв’язок – майже любовний – між допитливістю і щирістю. Як можна прийти до моментів просвітлення, якщо ми не бажаємо досліджувати і ставити питання? Нова інформація не змінить способу нашого мислення, і тим більше життя, якщо просто лежить біля ніг. Щоб інтегрувати досвід й інформацію у наше життя, необхідно приймати їх із розпростертими обіймами, допитливим розумом і зацікавленим серцем.
Вирішальною частиною мого шляху до щирого життя став перехід від суджень до допитливості щодо моєї власної стежини. Поет і письменник Вільям Пломер писав: «Творчість – це сила, здатна з’єднати, здавалося б, непоєднуване».[30] Щоб з’єднати лінією події у нашому житті, особливо ті, які ми воліли б радше стерти з пам’яті або проминути, потрібні рівні частини любові до себе й допитливості: «Як увесь цей досвід поєднався і зробив мене тим, ким я є?»
Допитливість спонукала мене сприйняти реальність і жити з вірою у те, що «нічого не відбувається випадково», і це переконання формує моє бачення світу і життя. Тепер я можу озирнутися на своє багато в чому безладне минуле й усвідомити, що залишення школи, подорож автостопом Європою, робота барменом й офіціанткою, праця для профспілки і нічні зміни в кол-центрі обслуговування клієнтів іспанською мовою в AT amp;T навчили мене емпатії не менше, ніж моя робота в ролях соціального
Death of a genius: His fourth dimension, time, overtakes Einstein. (1955)
Gruber, M. J., Gelman, B. D., and Ranganath, C. (2014). States of curiosity modulate hippocampus- dependent learning via the dopaminergic circuit.
Plomer, W. (1978).
