диво Олівера, який не вбачав нічого смішного у всьому, що допіру сталося.
– А що дістав ти, моя крихітко? – спитав Феджін у Чарлі.
– Шмаття, – відказав містер Бетс, витягаючи з кишені чотири хустини.
– Мг, хороші, справді хороші, – сказав старий, пильно розглядаючи хустки, – тільки ось мітки, ти не зовсім добре вигаптував, Чарлі; треба буде спороти їх. Ми навчимо цього Олівера. Оліверчику, ти ж навчишся випорювати мітки, хе-хе-хе?!
– Будь ласка, – ввічливо попрохав той.
– Хотів би ти виробляти носові хустки так спритно, як Чарлі Бетс? – спитав Феджін.
– Звичайно, сер, якщо ви будете ласкаві мене навчити, – відповів Олівер.
Чарлі ця відповідь здалася настільки кумедною, що він знову зареготався, аж луна пішла, – і так похлинувся кавою, що мало не пропав, і потім іще довго відпльовувався і пфуркав.
– Це жовтороте таке чудне, – насилу вимовив він нарешті, немов перепрошуючи присутніх за свою непристойну поведінку.
Проноза нічого не сказав, тільки провів рукою по Оліверовому волоссю й заспокоїв його, що з часом він порозумнішає; бачачи, як Олівер почервонів, старий пан тактовно перевів розмову на іншу тему й спитав, чи багато людей дивилося на ранішню кару. З відповіді обох хлопчиків Олівер зрозумів, що вони встигли й там побувати, і дивувався, які вони спритні і швидкі.
Прибравши зі столу після снідання, веселий старий панок почав гратися з обома хлопчиками в дуже цікаву, якусь незвичайну гру: в штани до однієї кишені він поклав табакерку, до другої записну книжечку, в кишеню жилета засунув годинника, ланцюжка обкрутив собі навкруги шиї, а діамантову шпильку встромив у сорочку, щільно застібнув сурдут, всунув іще в кишеню футляр з окулярами й носову хусточку і почав тюпати вперед і назад по кімнаті з ціпочком в руці, достоту якийсь старенький джентльмен з тих, що повсякчас трапляються на вулицях. Він зупинявся то біля каміну, то біля дверей, вдаючи, ніби страшенно зацікавився якоюсь вітриною, і боязько роззирався навколо, мов боячися злодіїв, та обмацував усі кишені, чи, бува, чого не згубив. Нін робив це так втішно, природньо, що Олівер боки собі рвав зо сміху, аж сльози на очі навернулись. Тим часом в’юнкі Чарлі й Проноза кралися за ним назирцем і так влучно ухилялись від його погляду щоразу, як він до них обертався, що неможливо було навіть простежити за їх рухами. Але цього ще мало: нараз Проноза наступив старому на мозоль. Чарлі Бетс наче спіткнувся на нього ззаду, і за мить табакерка, записна книжечка, годинник, ланцюжок, шпилька, носова хусточка і навіть футляр з окулярами опинилися в їх руках. Коли старий пан, бува, почував дотик чужої руки у себе в кишені, він про це говорив, і гра розпочиналася знову.
Так вони гралися дуже довго, а потім до молодих джентльменів завітали дві молоді панни, на ймення Бетсі й Нансі. Волосся їх було дуже розпатлане, панчохи й черевики досить стоптані й брудні; їх не можна було назвати красунями, але вони були дуже веселі й жваві, напрочуд рум’яні й зовсім не горді і тому справили на Олівера дуже приємне враження. Гості засиділися;
