мовив старий пан, – моє прізвище – Броунлоу. Дозвольте мені дізнатися ймення судді, що під захистом цих стін наносить несподівану, нічим не викликану образу поважній особі. – З цими словами містер Броунлоу обвів поглядом залу, немов шукаючи, хто б міг відповісти йому на це запитання.
– Полісмене, – сказав містер Фанг, перекидаючи часопис на другий бік, – чим завинив цей птах?
– Він нічим не завинив, – відповів полісмен – Він тут свідкує проти хлопця, ваша мосць.
Його мосць знала це достотно й без полісмена, але не могла не скористуватися з такої доброї і разом з тим цілком безпечної нагоди насолити комусь.
– Ага, свідкує проти хлопця? – мовив містер Фанг, міряючи містера Броунлоу зневажливим поглядом з голови до п’ят. – До присяги!
– Перше ніж присягати, дозвольте мені мовити одне слово, – почав містер Броунлоу, – я хочу сказати, що я, дійсно, ніколи був би не повірив, якби сам на власні очі…
– Замовчіть, сер, – обірвав його містер Фанг.
– Не замовчу, сер, – відповів старий джентльмен.
– Замовчіть у цю ж мить, а то я звелю викинути вас з установи! – скрикнув суддя. – Як ви смієте грубіянити судді? Нахабо!
– Що? – скрикнув, червоніючи, старий джентльмен.
– До присяги цього панка, – звелів містер Фанг. – Ні слова більше. Годі! До присяги його!
Містер Броунлоу був обурений вщерть, але збагнув, що його нарікання можуть пошкодити хлопцеві, стримав себе і погодився дати присягу.
– У чому ж винуватять цього хлопця? – спитав містер Фанг. – Що ви маєте сказати, сер?
– Я стояв біля рундука з книжками… – почав містер Броунлоу.
– Замовчіть, сер, – перебив містер Фанг. – Полісмене! Де полісмен? До присяги полісмена. Полісмене, розкажіть, у чому річ.
Полісмен у належних покірливих виразах оповів, як стояла справа, як його викликано, як він злапав Олівера на гарячому вчинкові, обшукав його, але не знайшов на ньому жодних доказів крадіжки; більше він нічого сказати не міг.
– Свідки є? – спитав містер Фанг.
– Немає, ваша мосць, – відповів полісмен.
Містер Фанг сидів кілька хвилин мовчки, а потім з несподіваною запальністю накинувся на позивача.
– Чи скажете ви нарешті, чоловіче, у чому полягає ваше обвинувачення проти цього хлопця, чи ні? Пам’ятайте – ви заприсягнули, і якщо тепер ухилитесь від свідкування, то я покараю вас за неповагу до суду, я вас…
Чим і як хвалився він покарати старого пана, зосталося невідомим, бо саме в цю слушну мить на писаря й тюремника напав страшенний кашель, а писареві з рук до того ще випала (звичайно, ненароком) на підлогу важенна книга – отже, останніх слів судді не можна було розібрати.
Кінець кінцем з безнастанними образами й причіпками судді за кожним словом містер Броунлоу таки виклав усю справу й підкреслив, що кинувся хлопцеві навздогін цілком
