стався струс, що призведе до його загибелі, я знаходжу розраду у своєму щоденнику. Звичка робити точні записи обов’язково допоможе мені вгамувати нерви.
Загадкове попередження, висловлене графом, налякало мене ще тоді; наразі ж згадка про нього наганяє на мене іще більший жах, бо в майбутньому цей чоловік зможе мати наді мною неосяжну страхітливу владу. Мені лячно буде навіть ставити його слова під сумнів!
Коли я зробив, нарешті, запис у своєму щоденнику і сховав зошит та ручку до кишені, я відчув, що сон почав мене долати. Тут на думку мені спало попередження графа, але я із задоволенням його проігнорував. Сонливість охопила мене з невідворотністю вершника, що наближається. Ніжне місячне сяйво заколихувало, а широкі простори за вікнами замку давали освіжаюче відчуття свободи. Я твердо вирішив не повертатися сьогодні до зловісних кімнат, а виспатися тут, де у сиву давнину сиділи було прекрасні панночки, які співали і всіляко насолоджувалися життям, час від часу зітхаючи за чоловіками, які тим часом боронили рідний край у жорстоких битвах. Я витягнув із кутка кімнати великий диван, щоб, лежачи на ньому, можна було споглядати чудову панораму на схід та на південь, і, не звертаючи особливої уваги на пилюку, вмостився спати.
Мабуть-таки я заснув; принаймні хотілося б у це вірити, хоча все одно мені страшно, бо все, що потім сталося, виглядало навдивовиж реальним – настільки реальним, що, сидячи зараз тут, у яскравому світлі вранішнього сонця, я ніяк не можу повірити, що все це наснилося.
Я був не сам. Кімната залишалася такою самою, ніяк не змінившись відтоді, як я до неї потрапив; у блискучому місячному сяйві на підлозі було прекрасно видно мої сліди у тих місцях, де я порушив цілісність багаторічного покривала з пилу. Раптом напроти мене місяць висвітив трьох молодиць, судячи з їхнього вбрання та манер – леді. Коли я їх побачив, мені здалося, що я, напевне, сплю, бо, попри місячне світло, вони не залишали тіні на підлозі. Жінки наблизилися до мене, певний час придивлялися, а потім про щось пошепки між собою заговорили. Двоє з них були чорноволосі, з орлиними, як і у графа Дракули, носами, великими, темними, пронизливими очима, що здавалися майже червоними на тлі блідо-жовтого місяця. Третя була неймовірно гарною красунею, з хвилястою купою золотавого волосся і очима, схожими на бліді сапфіри. Її обличчя видалося мені знайомим, цей неясний спогад був пов’язаний з якимось напівзабутим страхом, котрий я пережив уві сні, але тієї миті я не міг пригадати, як і коли це сталося. Всі три мали сліпучо-білі зуби, що перлинами виблискували на червоному тлі спокусливо-хтивих губ. Було в цих жінках щось бентежне, якась пристрасна жадоба, але водночас – і якийсь убивчий жах. У глибині душі у мене виникло несамовите, жагуче бажання цілувати ці червоні губи. Негарно про це писати – не доведи Господи, ще побачить Міна і страждатиме, – але це правда. Пошепотівшись між собою, жінки розсміялися, сріблисто і мелодійно, але водночас настільки різко, що було якось не схоже на те, що цей звук
