Втім, певною мірою це притаманне усім психічно хворим. Цікаво, а у скільки чужих життів він оцінює життя людини – може, лише в одне? Він підбив баланс надзвичайно точно, а сьогодні розпочав нову серію записів. А чи багато нас, нормальних людей, розпочинають з чистого аркуша кожен день свого життя?
Здавалося, лише вчора все моє попереднє життя закінчилося зі смертю моєї надії, і я воістину почав нове життя з чистого аркуша. І так триватиме доти, доки Головний Бухгалтер не закриє мій гросбух, звівши баланс до плюса чи мінуса. Ох, Люсі, Люсі! Не можу на тебе сердитися, не можу сердитися і на мого друга, чиє щастя стало і твоїм; мушу лише без надії сподіватися і працювати, працювати, працювати!
От якби я мав мотив так само сильний, як і той, що його має мій божевільний «приятель»! Мотив добрий і безкорисливий, який би спонукав мене до праці, бо праця єдина дає справжнє щастя.
26 липня. На душі в мене – тривога, а написання цих рядків дещо заспокоює, це приблизно так само, як нашіптувати щось самій собі і водночас самій же до цього і прислухатися. А ще у стенографічних знаках є одна особливість, що відрізняє стенографію від звичайного письма. Я засмучена через Люсі й через Джонатана. Певний час я не отримувала від нього листів і дуже непокоїлася; але вчора милий містер Хокінс, завжди такий люб’язний, переслав мені від нього вісточку. Ще раніше я написала йому і поцікавилася, чи не отримував він листів від Джонатана, і містер Хокінс відповів, що саме отримав адресованого мені вкладеного листа. Це лише один рядок, написаний із замку Дракули, і в цьому рядку йдеться, що Джонатан ось-ось збирається вирушити додому. Я не розумію такої стислості – це так несхоже на Джонатана, і саме це мене турбує. А тут іще Люсі, попри начебто добрий стан здоров’я, нещодавно відновила свою колишню звичку ходити уві сні. Я поговорила про це з її матір’ю, і ми вирішили з нею, що я щовечора замикатиму двері нашої кімнати. Місіс Вестенр переконана, що сновиди завжди походжають дахами будинків або по краю прірви, а потім, раптово прокинувшись, падають з переляку вниз із розпачливим криком, який відлунює довкола. Бідолашна! Вона так переживає за Люсі! Каже, що її чоловік, тобто батько Люсі, мав таку саму звичку – вставав уночі, вдягався і виходив надвір, якщо його ніхто не зупиняв. Люсі восени має вийти заміж, і вона вже планує – яке вбрання підготувати і як облаштувати будинок. Я чудово її розумію, бо на мене очікує те ж саме, з тією різницею, що ми із Джонатаном розпочнемо наше подружнє життя набагато скромніше і нам доведеться чимало потрудитися, щоб звести кінці з кінцями. Містер Холмвуд – тобто вельмишановний Артур Холмвуд, єдиний син лорда Холмвуда – ось-ось має прибути сюди; мабуть, Люсі вже лічить хвилини, що залишилися до його приїзду. Вона хоче повести його до лавки над урвищем на цвинтарі й показати йому всю красу Вітбі. Мені здається, що саме процес очікування і вплинув негативно на її нерви. Коли Артур приїде, все владнається.
27 липня. Жодної звістки від Джонатана.
