поступитися місцем своїй свідомій сестрі! Кілька днів я тримався осторонь свого пацієнта, щоб мати змогу помітити, чи сталися якісь зміни. Все залишилося так само, за тим винятком, що мій пацієнт розстався з декількома своїми улюбленцями і натомість обзавівся одним новим. Він у якийсь спосіб примудрився спіймати горобця і вже частково його приручив. Для цього він скористався дуже простим засобом: кількість павуків значно скоротилася. Однак тих, що залишилися, пацієнт Ренфілд годує добре, бо продовжує заманювати у кімнату мух, зваблюючи їх своєю їжею.
19 липня. У нас суттєвий прогрес. Мій «приятель» має тепер цілу колонію горобців, а його мухи та павуки майже всі зникли. Коли я увійшов до кімнати, він підбіг до мене і сказав, що має до мене велике прохання – «дуже велике і вкрай важливе»; промовляючи, він ластився до мене, як собака. Я спитав його, що це за прохання таке, і він відповів, з притиском і навіть якоюсь пристрастю у голосі:
– Кошенятко; гарненьке, маленьке, розумненьке і грайливе кошенятко, з яким би я міг бавитися і якого я міг би годувати, годувати й годувати! – Не можу сказати, що його прохання захопило мене зненацька, бо я вже встиг підмітити, що його улюбленці продовжували збільшуватися у розмірах і жвавості; але мені було зовсім байдуже, якщо він збирався позбутися своєї галасливої компанії горобців у такий самий спосіб, у який він позбувся мух та павуків, тож я відповів, що поклопочуся про це, і запитав, чи не хотів би він мати не кошеня, а дорослого кота. Радість, з якою він погодився, видала його приховане бажання:
– Так, так, безперечно! Я волів би мати дорослого кота! Я попрохав у вас кошеня лише побоюючись, що ви не дозволите мені мати дорослу тварину. А мати кошеня мені ніхто не заборонив би, еге ж? – Я похитав головою і сказав, що, на жаль, зараз такої можливості немає, але пообіцяв, що спробую вирішити це питання. Його обличчя вмить спохмурніло, і на ньому проглянули ознаки небезпеки, бо я спіймав злий та жорстокий, як у вбивці, погляд, який кинув у мій бік пацієнт. Цей чоловік – явно потенційний вбивця-маніяк. Треба дати проявитися його новій пристрасті сповна, а потім побачимо, яким буде результат; після того, маючи більше інформації, я зможу дійти якогось конкретного висновку.
10 година вечора. Я знову відвідав пацієнта і побачив, що той сидить, набурмосившись, у кутку. Коли я підійшов ближче, він кинувся переді мною на коліна і став благати дістати йому кота, бо це для нього було питанням життя або смерті. Однак я був непоступливим і заявив, що це неможливо, після чого він підвівся і, мовчки повернувшись у куток, де я його застав, почав нервово гризти нігті. Треба навідатися до нього завтра рано-вранці.
20 липня. Завітав до Ренфілда дуже рано, ще до того, як служник устиг зробити обхід. На той час мій «приятель» уже був на ногах і мугикав собі під ніс якусь мелодію. Він як раз розсипáв по підвіконню заощаджений ним цукор, вочевидь, збираючись знову зайнятися ловлею мух, і перебував у доброму й веселому гуморі. Я озирнувся,
