не вживаєте?
– Прошу? – не зрозумів я його запитання.
– Кажу: на службі не вживаєте? – іще раз запитав він, потерши своє заспане обличчя.
Скоріше за все, після мого дзвінка хлопець ще поспав. Від нього тхнуло перегаром. Більше того, мені стало зрозуміло, що він усе-таки вважає мене ментом. Я не став цього спростовувати.
– Так, не вживаю. Ви праві. – Дівчина глянула на мене з цікавістю й, нічого не відповівши, пішла виконувати замовлення.
– Отже, Тьомку таки пришили? – розпочав розмову Вітя, уп’явши в мене свої сірі водянисті очі. Від такого неочікуваного запитання я аж розгубився на хвильку.
– Наскільки розумію з вашого запитання, ви не здивовані?
– Ну, не сказати, що взагалі не здивований. Останнім часом я мало з ним спілкувався. Це раніше ми частенько зустрічалися. Був тоді в нас спільний друг. Потім він поїхав на заробітки до Португалії, а я знайшов роботу. Тьома теж постійно був зайнятий. Так і вийшло, що ми мало бачилися.
– А чим жив Артем Заречнюк?
– Та то тим, то тим. Нормальної роботи він не мав. Через це в нього постійно були проблеми з дівчиною.
– Вибачте, я переб’ю: його дівчину звали Альоною?
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
