у них усе-таки був якийсь мотив? – задумливо промовив Малашко.
– Та ні, – з упевненістю заперечила Ліза. – Я не можу сказати, що так уже добре знаю їх, проте не думаю, що в них могла бути якась причина позбуватися тих двох людей. Вони ж навіть не були знайомі.
– А звідки ви знаєте, що вони не були знайомі? – раптом перебив Лізу Малашко.
Дівчина зам’ялась і трохи помовчала.
– Не знаю, може, і були знайомі, – продовжила вона.
– Ви щось іще знаєте про них? – Малашко, я б сказав, надто затято розпитував Лізу.
– Ні, більше нічого, – тихіше, ніж зазвичай, промовила кохана. Мені не подобалося, як слідчий її допитує. Я кинув на нього невдоволений погляд. Малашко теж глянув на мене і, певно, зрозумівши, що маю на увазі, трішки пригальмував.
– Точно, – відповіла Ліза на останнє запитання поліціянта.
– Ну, гаразд, – мовив Малашко. – Спершу все-таки зупинимося на Крижі та Климовичі. Мені здається, якщо знайдемо Климовича й зрозуміємо, чим, власне, займалися Криж із Заречнюком, то матимемо певні ключі до розкриття справи.
Усі погодились із зауваженням слідчого.
– І ще одне до вас, Лізо, запитання, – додав Ярик.
– Так, – лише промовила вона.
– Ви знали когось зі знайомих убитої?
– Ні, нікого не знала. Тільки хіба що сусідку, яка мені її порадила. А що?
– А скажіть, у цієї Альони могли бути якісь підозрілі друзі?
– Підозрілі?
– Так, – цього разу в розмову втрутився я. – Криж скаржився, що в неї були якісь не вельми приємні друзі, тому він її не любив і не дуже хотів спілкуватися.
– Ні, ти знаєш, вона була цілком нормальною людиною. Не думаю, що в неї могли бути подібні знайомі. Хоча… вона ж зустрічалася із Заречнюком, а він займався чимось протизаконним. Може, і були ще якісь такі друзі. Не забувайте, що я вже давно з нею не спілкувалася. Добрі чотири роки. Ми з нею лише віталися, коли бачилися. Ну, ще могли порозпитувати одна одну, як справи. Усе. Та й узагалі ми перетинаємося не так часто. Точніше, перетиналися, – швидко виправилася Ліза. Я помітив, що їй стало ніяково.
– Та ні, ваші слова, власне, співпадають зі словами подруги вбитої, Світлани Слинько. Вона теж сказала, що в дівчини аж ніяк не могло бути подібних друзів. Навіть про Заречнюка вона схвально відгукувалася.
– Вона була з ним знайома? – запитав я в Ярика.
– Так, вони бачились один чи два рази. Поверхове знайомство, як казала Слинько, проте враження хлопець справив досить непогане.
– Дуже цікаво, – гмикнув Малашко й про щось замислився.
– Отже, на сьогодні все? – запитав Федюкевич. – Бо в мене ще є деякі справи.
– Так, і в мене ще є плани, – так само задумливо промовив Малашко, потерши підборіддя. Ще одна його дурнувата звичка.
– Ти ж казав, що вільний, – здивувався Ярик.
– Ага, я так думав, проте щойно дещо згадав. У принципі вважаю, що на сьогодні дійсно все. Ніхто нічого
