style="font-size:15px;"> – Доброго. – Він важко опустився на стілець, простягнув своє резюме. Тася звернула увагу на майже беззубий рот.
Швиденько переглянувши резюме, дівчина зрозуміла, що клієнтові жодна робота, окрім фізичної, не світить. Але їй стало жаль поважного дідуся, який мусив іти працювати на таку роботу.
– Отже… для чого ви шукаєте роботу? Є ж пенсія?
Чоловік тяжко зітхнув.
– Не вистачає. У мене син у лікарні. Тяжко хворіє, ліки для нього дорого коштують. А він свого часу не одружився. Тож у нього зостався тільки я. Однією пенсією тут не допоможеш. Та й яка зараз пенсія? Це ж навіть не прожитковий мінімум…
О-о-о-о, ці слова її боляче зачепили. Вона багато часу думала про сучасну владу, про економічні проблеми в країні, про зажерливість можновладців. Її наче щось ухопило за горло. Внутрішній монстр поліз угору. Біль тяжко розкраяв скроні й лоб. Доволі чіткі зморшки на її обличчі стали наче ще глибшими.
– Ви ж знаєте, що без вищої освіти… – тяжко вимовила.
– Так, – не діждав дідусь, коли вона закінчить. – Я й не розраховую на якусь елітну роботу. Хоч я доволі вправний механік.
Ковтаючи монстра, дівчина тихо сказала:
– Залиште ваше резюме. Я зателефоную щойно знайду підхожий варіант.
Чоловік широко посміхнувся й сказав:
– Знаєте… Я вважаю, що не буває недостойних робіт. По- справжньому ганебними можуть бути тільки лінь і бездіяльність.
Така сумна зболена посмішка. Вона надовго врізалася в пам’ять піддослідної.
Наступні відвідувачі не відрізнялися оригінальністю. Двоє – з червоними дипломами, троє – без освіти, один такий самий, як і той дідусь.
День видався тяжким. Робочий час закінчувався о шостій. Тася спочатку глибоко переймалася проблемами своїх клієнтів, вислуховувала їх, розпитувала про їхні негаразди, але до кінця робочого дня збайдужіла.
Відчай поглинув її з головою. Дорогою додому вона купила пляшку дешевого червоного вина.
Адже вдома на неї чекає самотність, немитий посуд, порожній холодильник, пил на полицях у кухні й полотна. Вона знала: сьогодні її доконають полотна.
11.01
Робота. Червоні очі від недосипу. Легке похмілля та безкінечна втома. Знемога не від роботи. А від звичного відчаю.
Люди… Потік людей, яким не здатна допомогти. Тому що є правила. Приходили люди по-справжньому талановиті, але вона мусила їм відмовляти. Тому що співпраця з ними не обіцяла прибуток. Усе нестандартне, невідоме та безнадійне відходило на другий план. Керівництво відсіювало таких людей. Це не їхня специфіка.
Тасіту обступили думки. Їй, як завжди, хотілося порушити правила. До того ж вона була абсолютно готова до цього. Але ж спершу треба заслужити довіру «кріпосника». Розпочавши бунт одразу, вона просто втратить роботу і це
