відказала вона, ховаючи легку усмішку.
– А… розумію. Робота така.
– Забобонна, – твердо відповіла.
Дівчина стенула плечима.
– Я не знаю, чи маю вам зараз показувати, що вмію робити з голосом чи інструментом, але хочу знайти роботу, пов’язану зі співом і грою.
Тасіта підвелася й зробила вигляд, що шукає щось у картотеці. Вона знала її напам’ять. Вона пам’ятала, що там можна знайти тільки дурнуваті пропозиції, які ніколи не дадуть розвитку таланту. Гра в кафетеріях. Навчання гри на гітарі чи вокалу. Адреси індивідуальних фірм, які займаються музикантами (там потрібно внести чималу суму грошей). Адреси концертних зал, яким потрібно заплатити, щоб виступити. Адреси рекламних агенцій, що й за холодну воду не візьмуться заради виступу нерозкрученого артиста. Адреси псевдо-менеджерів, які здеруть купу грошей і взагалі нічого не зроблять.
Стоячи спиною до дівчини, вона сказала:
– Зіграй-но мені. Це, звісно, ні до чого. Та знатиму, на що ти здатна й шукатиму вакансію, відповідну до твого таланту.
Бездумно перебираючи картки зі знайомим непотрібом, вона уважно слухала.
У клієнтки був гарний голос, на кшталт Хелавіси з гурту «Мєльніца», а гра нагадувала щось архаїчне й не могла претендувати на популярність серед широкого загалу. Чарівний голос. Це був талант. Зі своїм індивідуальним стилем.
– Так… Я маю взяти з вас двісті гривень за декілька адрес. Але хіба вам це потрібно? – Тасіта обернулася до неї. – Давайте, ви залишите свої координати, а я зателефоную, якщо знайду для вас по-справжньому хорошу роботу.
Дівчина задумливо насупила лоба.
– Мені потрібна робота… Я не маю, де жити зараз…
– Я можу дати вам кілька адрес, але не думаю, що вони будуть варті вас, – холодно повторила Тася. Вона зневажала таку легковажність. Хоча… різні обставини бувають.
Піддослідна була впевнена, що зайву метушню слід відкидати. Що, якщо людина чогось по-справжньому бажає, вона спроможна обійтися без таких агентств.
– Розумію… А ви живете одна?
Питання захопило зненацька. Тасіта засумнівалася, відповідати чи ні. Дівчина їй сподобалася. До того ж у неї давно не було сексу. Мимоволі оцінила фігуру дівчини. Вона припала їй до смаку. Тасіта не любила занадто сухоребрих. Ані чоловіків, ані жінок. Вона вважала це банальним. Їй подобалися люди з якоюсь вадою у зовнішності. В одного з її колишніх була гусяча шкіра (що цікаво – завжди); в іншого – були геть гнилі зуби; ще в іншого – не було ноги, а котрийсь – був косооким. У її колишньої груди весь час були розбухлі. Не від холоду чи збудження, просто вони були такими. Ця ж була повненькою. Правда, звабливо повненькою. Але піддослідна відчувала: у неї мусить бути щось потворне на тілі.
– Це стосується роботи?
– Ні.
– Залишіть контакти. Я зателефоную.
Дівчина раптом якось по-особливому посміхнулася й простягнула руку
