Ти новенька! – в’яло посміхнулася.
Тасіта хитнула головою. Вона розглядала гостю. Обличчя з павутинням зморщок, тонкі губи, скривлені мов у П’єро. Повіки сильно нафарбовані блакитними тінями. Колега видавалася пересічною жінкою свого віку. Уже не молода й не гарна, але прагне молодитися. Такі жінки викликали в Тасі відразу. Вони були занадто типовими й завжди з жахливим несмаком підбирали одяг і косметику.
– Як тобі працюється? – Вона поклала аркуші з переліком вакансій на стіл і зручно примостилася на стільці. Тася не збиралася приховувати роздратування. Вона ненавиділа спілкуватися з людьми, які були їй неприємні. Вона не терпіла робити вигляд, що це не так. Починаю хвилюватися. Для хворої з таким складом психіки п’ять хвилин розмови з об’єктом роздратування могли вилитися в тяжку депресію з великою кількістю цигарок та алкоголю. А в неї ж тільки почало щось налагоджуватися в душевній сфері.
– Нормально, – сухо процідила дівчина крізь зуби.
Вона знала, що стриманість і терпіння – це перші риси характеру, які потрібно виховати в собі, щоб оточення поважало тебе й приймало. Піддослідна ще не навчилася цього до кінця.
– Ну та… З таким-то робочим місцем, – украдливо посміхнулася жінка. – Ти везуча.
Тася прикрила очі й торкнулася шпильок на комірі.
Цього прийому її навчила я. Коли щось сильно дратує, підіймається хвиля агресії, потрібно тільки на мить замружитися й уявити якесь приємне середовище. Людям з розладами варто носити при собі певну улюблену річ. Дивно, але дотик до такої речі, як правило, заспокоює. Це ще раз доводить дурнувату прикутість людей до матеріального світу. Я часто обмірковую цю проблему. Є один надзвичайно цікавий психологічний дослід, проведений з дітьми. Діти за своєю природою доволі жадібні. Їм увесь час потрібні нові іграшки, однак вони терпіти не можуть, коли іграшка, що вже їм набридла, потрапляє до чужих рук, і часто, відкинувши нову, вони намагаються повернути собі стару й непотрібну річ. Але, що цікаво, навіть за умови цілковитої відсутності іграшок вони знайдуть розвагу серед навколишніх предметів, приміром вони можуть гратися листочком від дерева чи патичком. Діти, у яких було обмаль іграшок у дитинстві, виростають креативнішими за інших, розумнішими та щасливішими. Вони вміють тішитися дрібницями. Їм удосталь обмеженої кількості речей. Вони менше чіпляються за матеріальне. Цього не вистачає дорослим. Маючи й так чимало речей, вони чомусь прагнуть здобути ще більше. Часто дорослі – це великі діти. З багатством приходить дурнувата турбота: усе вберегти й примножити набуте. Дорослі бояться втратити навіть ті речі, якими ніколи не користувалися. Так званий ефект Плюшкіна.
Насправді, Тасіті не потрібно навіть торкатися улюблених речей. Вона самодостатня й вільна від умовностей. Але зараз це конче потрібно. Згодом вона усвідомить непотрібність цих рухів.
Що уявляє Тасіта, заплющуючи очі? Я не хочу про це знати. Я боюсь її фантазій.
– Що це в тебе на комірі? – Короткі криві пальці потягнулися
