життєлюбством і комунікабельністю. У ній нуртувало безстрашшя й алкоголь. Вона носила нашийник, шкіряні браслети на руках і мала волосся кольору свіжої весняної зелені.
– Така боязка й наївна… Ми були настільки різні. І малювали по-різному… У неї всі картини виходили такими… легкими, з чіткими обрисами. І малюнки ніби сяяли… А я завжди відзначалася грубим стилем. Вона любила пейзажі, а я малювала людей, замальовки з їхнього життя або абстракцію. Вона любила світлі кольори, я ж надавала перевагу темним тонам. Завжди темним…
Уже тоді Тасіта була психологічно нестабільною. Пляшка чогось алкогольного завжди була з нею… і пачка цигарок, точніше дві – на день. І безперестанку займалася з кимось сексом. Чоловіки чи дівчата – їй було байдуже. Вона просто насолоджувалась життям.
Знаєте, існують дівчата, які можуть зайнятися сексом з ким завгодно, і їх називають шльондрами. Але є й інші, яких продовжують поважати й любити, не зважаючи на кількість чоловіків чи жінок у їхньому послужному списку. Тасіта належала до останніх.
А тепер уявіть: оцей молодий, вічно п’яний, смердючий цигарками й потом, сексуально збочений, нігілістичний монстр зустрічає білолицю тендітну цнотливу дівчинку, яка знає про життя тільки з екрана телевізора. Перше, що спадає на думку: монстр зламає це невинне дитя. Але вийшло навпаки.
Близько трьох місяців Тася захищала, а не руйнувала її світ.
– У мене немає її картин. Жодної… – Піддослідна не хвилюється. Психологічний стан стабільний. Вона просто згадує її і все, що було пов’язане з нею. – Її квартира… запах… очі… душа. Я все ще можу згадати все це, просто заплющивши очі.
Вона справді прикриває повіки.
– Ми познайомилися на вулиці. Я йшла, п’ючи портвейн на ходу. А до неї причепився хтось тупий і посередній. А вона… неймовірно тендітна, беззахисна. Вона просто мовчала й намагалася піти геть. Ми зустрілися поглядами. Я все ще пам’ятаю вираз її очей. Великих блакитних очей. Це був погляд переляканої дитини. Я була геть п’яною, так що безцеремонно втрутилася… кулаком у ніс гопу. Тієї миті мене мало що цікавило, тому я одразу пішла далі. А вона наздогнала мене. Нічого не сказала. Просто обійняла. І я взяла її з собою. Цю дорослу беззахисну дівчинку, цю талановиту цноту.
Тасіта й справді перейнялася долею тієї випадкової зустрічної. Вони сильно зблизилися. Тася швидко зрозуміла, що «її ангела» не приймуть у компанії, до якої належала вона сама, тож без жалю розірвала старі контакти й проводила весь час із нею.
– Так… Це було те щастя, про яке говорять закохані – спокійне, розмірене, тільки наше… – уважно розглядає свій малюнок. – І швидкоплинне.
Ставить полотно назад до стіни.
– Час навідати рідню…
Увесь день бачу стриманість і холод. Це біль? Це рана. Вона досі не загоїлась.
16.01
Ще один вихідний.
На сьогодні в Тасі запланована зустріч із подругою з університету. Колись вони проводили чимало часу разом. Але потім подруга вийшла
