на польсько-українському пограниччі, не знімала загрози ескалації міжнаціонального конфлікту у цій густо населеній зоні. Соціально-політичний конфлікт також міг загострюватись на всій території Галичини через запровадження для високоцензових виборців кількох голосів у курії міст загального голосування та курії сільських громад. Крім цього, крайовий управлінський апарат одержав можливість реалізовувати адміністративний ресурс ще й під час формування списків виборців за національним кадастром, бо статистичні дані перепису населення 1910 р. носили суперечливий характер.
Таблиця 6
Аналіз даних австрійської статистики за 1910 р. засвідчує, що 1,24 % громадян на побутовому рівні не послуговувалися польською чи українською мовами, а це близько 0,41 % виборців, яких чиновникам потрібно було самостійно ідентифікувати при формуванні національних кадастрів. Порівнюючи кількість греко-католиків та осіб, що користувалися українською мовою, як побутовою, втрати українського населення становили 8,14 %, а це близько 2,71 % (72,5 тис.) виборців. До польськомовного населення було також зараховано 9,72 % іудеїв, а це близько 3,24 % виборців. Таким чином, кількість польськомовних осіб за рахунок українців та євреїв зросла на 17,86 %. Якщо ще й врахувати німців та інших осіб, то разом їх кількість становитиме 19,10 % галичан. Тому можна стверджувати, що до польського виборчого кадастру загалом потрапило б 6,36 % (170 тис.) виборців-неполяків. Зважаючи на це, кількість скарг на якість списків у Галичині могла бути значною, що у підсумку загострило б протистояння між групами виборців та політичними органами влади. Нарікання на якість списків могла поставити під сумнів легітимність проведених виборів.
Таким чином, сеймова виборча реформа в Галичині 1914 р. представляла собою одну із найскладніших та найзаплутаніших мажоритарно-пропорційних виборчих систем не лише у Цислейтанії, а й у Європі, яка при збереженні курій та модернізації їх на основі принципу етнічності забезпечувала польській меншості у Східній Галичині 78 мандатів (а це 47,3 % польських, або 34,4 % усіх сеймових мандатів – більше третини). Українці, як автохтонне населення Східної Галичини, одержали тут лише 59 мандатів (а це 95,2 % українських, або 26 % усіх сеймових мандатів – менше третини). У такий спосіб крайовий виборчий порядок остаточно закріпив політико-правовий статус Східної Галичини, як польсько-української території, де більшість сеймових мандатів належала полякам. Одночасно він унеможливлював ескалацію польсько-українського політичного протистояння у національно фіксованих виборчих округах Східної Галичини під час виборчих кампаній, що у майбутньому могло б сприяти налагодженню міжнаціонального діалогу на рівні окремих моноетнічних громад.
«Галицьке зрівняння» 1914 р. доцільно трактувати як політичну модель провінційної співпраці між поляками та українцями,
Die Bevölkerung nach der Gebürtigkeit, Religion und Umgangssprache in Verbindung mit dem Geschlechte, nach dem Bildungsgrade und Familienstande; die körperlichen Gebrechen; die soziale Gliederung der Haushaltungen // Die Ergebnisse der Volkszählung vom 31. Dezember 1910 in den im Reichsrate vertretenen Königreichen und Ländern. – Wien: K. u. k. Hof- und Staatsdruckerei, 1914. – Band 1, Heft 2. – S. 54–55.
