Оля як вправний злодій сунула мені гроші знову.
Ну, а далі була перша кумедна пригода з усіх, що зі мною зчинилися.
Я попрощалася з дочкою, підняла сумку і пройшла до її досмотру.
Відкрила, поставила на стіл, та трохи невдало, вона нахилилася, і всі відкривачи, що лежали зверху в кульку, всі сто штук випали і з грюкотом розкотилися по підлозі.
Мій митник остовпів. Інші теж підняли голови, кинули свою роботу і підійшли до нас.
Вони стояли і реготали.
Потім «мій» запитав.
– Це що? Навіщо стільки?
Ну, я почала брехати. (До речі, чому Юрко їх стільки мені замовив, я й сама не розуміла. Хіба це в Америці дефіцит?).
– Та це подарунок знайомому. Він в барі робить, там пляшки треба відкорковувати, ось ці відкривачки й цуплять, йому багато потрібно…
Митник ще не зовсім відійшов від подиву.
– Скільки років тут роблю, а таке перший раз бачу. Ну і контрабанда!
Всі митники посміялися і розійшлись. А в мене більш нічого не дивились. Мій митник допоміг зібрати відкривачки, позапихав їх в сумку і побажав добре долетіти.
Добре, що далі не дивились.
Ліки та ікру провозити, як виявилося, не можна.
Все! Летимо!
Після «проводів» їсти не хотілося. Але принесли таке смачне (я перший раз їла в літаку), що все з’їла і вина трохи випила.
Мій сусіда звисока копирсався в їжі.
– Хіба це зелений горошок? Ось побачите, після Шеннону буде друга їжа, так ось там горошок дійсно буде зеленим, а не сіро-болотного кольору, як цей…
Незабаром і був Шеннон, аеропорт в Ірландії. Більше двох годин вільного часу. Багато крамниць.
Наші стюардеси скуповували парфуми – тут набагато дешевше, ніж у нас, але теж дорого.
Летимо далі!
Так, сусіда був правий.
Коли подали їжу, горошок таки був зелений!
Дивлюся у вікно. Під нами океан. На всі боки вода – велично, але трохи страшнувато. Та ось і берег – це Канада.
Нарешті під нами Нью-Йорк.
Літак все нижче, нижче…
Всі завмерли.
Ось чутно, як випустили шассі…
Все!
Сіли!
Тишу розірвали оплески!
3
Я знала, що ніхто мене не зустрічатиме, тому сідаю в таксі, даю адресу і через півгодини я «вдома».
Мої друзі на роботі. Є Тася – їх дочка.
Ой, яка вона стала велика. Я її бачила років п’ять тому – зараз доросла дівка!
Нарешті всі вдома!
Красуня Іра, розумник Семен!
Друзі мої, як я за вами скучила!
Розмовляли до ночі. Коли вже все переказали, Сеня повів мене до полиць, де стояло безліч пляшок і банок від пива, які він випив.
– Зараз я п’ю тільки «Henneken».
– А водку «Smirnoff», – почувся голос Іри.
Семен
