великий дерев’яний настил, що тягнувся вздовж океану.
Здорово! Я- б хотіла тут жити. З одного боку пляж та океан, а з другого туляться дома, на перших поверхах яких кафе та ресторани. Правда, літом, мабуть, тут занадто вже весело – музика, шум… Але зараз тихо. Вже пізня осінь, кафе і ресторани працюють, але не на дворі, а всередині.
Де-не-де ще лишилися столи та стільці. Я купила пляшку пива, сіла на один із стільців і почала їсти великий і дуже смачний пиріжок.
Пиріжки на Брайтоні!
Ви, напевно, й самі чули й читали про деяких з наших емігрантів.
І часто, чомусь, щоб довести, що людина дійшла «до ручки», можна було почути: «Він продавав пиріжки на Брайтоні». Тобто людина так впала, що нижче й нема куди.
Я й думки тоді не мала, що колись не тільки буду їсти пиріжок на Брайтоні, а мине трохи часу, і я буду їх продавати сама.
…Ну і що далі? Йти до Семена та Іри. Ні, совість треба мати!
Ой, а Юра! Я про нього й забула. Все, що для нього привезла, я лишила поки у Семена.
Знайшла телефон, лишила на столі пиво і пів-пиріжка.
Пішла до телефону-автомату, що був пору з кафе.
Ой- ой – ой! Юри не було вдома, а буде через тиждень. Що робити?
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
