крикнула від столу Містле. – Дивися, що жагаєш! Зроби мені ще раз так, то я тобі жагну! Так, що навиліт пройде!
Щури – окрім Фальки й Ґіселера – рикнули сміхом.
– Хочеш бути красивою, то треба терпіти! – крикнула Іскра.
– Коли її, майстре, коли, – додав Кейлі. – Вона між ногами загартована!
Фалька вилаялася паскудно й кинула в нього кубком. Кейлі ухилився, Щури знову рикнули сміхом.
– Виходить, – Готспорн вирішив покласти край веселощам, – ви заїзд під терором тримаєте. А навіщо? Не враховуючи задоволення, яке з тероризування випливає?
– Ми тута, – відказав Ґіселер, втираючи собі фісштах у ясна, – на чатах лежимо. Як хто тут встане, аби коней змінити чи перепочити, то ми його обдираймо. Тут вигідніше, ніж де на перехрестях чи у хащах біля гостинця. Чи ж бо, як ото Іскра тільки-но сказала, принципи ті самі.
– Але нині, від світанку, токо отой оно нам попався, – втрутився Реф, вказуючи на майстра Альмаверу, що майже з головою сховався між стегнами Містле. – Голий-босий, як будь-який митець, не було його з чого грабувати, тож ми його з майстерності грабуємо. Киньте оком, який він на малюнки вмілий.
Відкрив передпліччя і показав татуювання – голу жінку, яка рухала сідницями, коли він стискував кулак. Кейлі також похвалився – навколо його руки, вище всіяного шипами браслету, звивався зелений змій із розкритою пащею і багровим роздвоєним язиком.
– Елегантна річ, – байдуже промовив Готспорн. – І корисна при упізнаванні трупів. Але ж грабунок вам не дуже вдався, дорогі Щури. Доведеться вам митцю за його мистецтво заплатити. Не було коли вас попередити: вже сім днів як, від першого вересня, знаком є роздвоєна пурпурова стріла. А він таку має намальовану на возі.
Реф вилаявся, Кейлі засміявся. Ґіселер байдуже махнув рукою.
– Ну що ж. Як треба, то заплатиться йому за його голки та фарби. Пурпурова стріла, кажеш? Запам’ятаємо. Якщо до ранку сюди ще якісь зі стрілами під’їдуть, не буде їм кривди.
– Маєте намір тут до ранку стирчати? – трохи навмисне здивувався Готспорн. – Безрозсудно, Щури. Ризиковано й небезпечно!
– Як-як?
– Ризиковано й небезпечно.
Ґіселер стенув плечима, Іскра пирхнула й вишмаркалася на підлогу. Реф, Кейлі й Фалька дивилися на купця так, наче він оце тільки заявив їм, що сонце занурилося у річку й треба швидко його виловити, бо раки общипають. Готспорн зрозумів, що оце зараз він волав до розуму шалених шмаркачів. Що застерігав від ризику й небезпеки фанфаронів, повних дурної бравурності, – тих, кому поняття ці цілком чужі.
– Погоня за вами йде, Щури.
– Ну й що з того? Готспорн зітхнув.
Розмову перервала Містле, яка підійшла до них, не завдаючи собі клопоту вдягнутися. Поставила ногу на лавку й, крутячи стегнами, продемонструвала всім справу рук майстра Альмавери: кармазинову троянду на зеленому стеблі із двома листками, розміщену на стегні – одразу
