з вами торби випливуть останніми. А отой кекс свої отримає раніше за всіх! У-у-у!
Розчепіривши два пальці, Котя замахнувся в бік депутата, хоч той навіть не знав, що привернув чиюсь особливу увагу.
Пройма багажного віконечка вивергнула перші речі.
– Хоп! – вирвалося в Стогова.
Назустріч повільно пливла його сумка.
Юля знову заплескала в долоні – далі, не наступним, але через дві валізи, рухався її чемодан.
– Усе буде добре, – задоволено сказала вона.
Коли вийшли в задуху ночі, Котя втретє за останніх десять хвилин набрав номер, повторивши одне й те саме:
– Ну, так ти де?
Юля рухалася поруч, та вони вже попередньо попрощалися, подякувавши одне одному за компанію, обмінявшись телефонами, аби потім домовитись перетнутися десь на Майдані й випити кави. Зараз Стогов відчував шалену втому. М’язи боліли, лещата стискали скроні, дихалося важко. Так завжди бувало, коли Котя більше двох годин нічим не займався – його виснажував навіть короткий період бездіяльності. П’ять в аеропорту, більше двох – у літаку, майже година – в очікуванні багажу – для нього занадто. Явний передоз байдикування.
Назустріч неквапом сунув джип, Котя впізнав своє авто, махнув рукою. Машина проїхала трохи далі від термінала, пригальмувала. З водійського місця, лунко хряснувши дверцятами, вийшла, точніше – випурхнула струнка, коротко стрижена білявка в мокасинах, мішкуватих штанах-мілітарі з безліччю кишень та кишеньок, кругленькі груди під білою футболкою нічого не тримало.
– У мене гроші скінчилися! – вигукнув Котя замість привітання. – Узагалі диво, що ти вже тут!
– Нічого чудесного, Стогов. Лише Інтернет, – сухо відповіла білявка. – Перевірила, на сайті аеропорту ще зранку повідомили про затримку вашого рейсу. Хоча диво таки зафіксоване.
– О! Це яке? Небо впало на землю?
– Гора прийшла до Магомета, – відрізала дівчина. – Сама собі дивуюся, як знайшла час та натхнення доїхати сюди серед ночі. Нормальні люди сплять.
– Так ми ж ненормальні! – Котя широко всміхнувся.
– Ти ненормальний, Стогов, – відрізала білявка. – І мені це набридло. Сам знаєш.
– Хіба тижня тобі не вистачило, аби відпочити?
– Більш ніж досить. А ще я багато думала.
– З чим тебе й вітаю.
– Дякую. Ти відпочив?
– Знаєш же сама, це не для мене. Пробухав тиждень, як не в себе. Так і час пролетів.
– Можеш бухати далі, Стогов.
– Так, спокійно. Хіба ми не…
– Ми – не! – білявка, не стримавшись, навіть тупнула ногою. – Я приїхала сюди сказати вам, Костянтине Романовичу, що ви – мудак! Можете додати до своєї колекції розлучень друге! Аби закрити тему тут і тепер: живи у своїй квартирі, машина – моя. Ось такий у нас із тобою розподіл майна, Стогов.
Котя пустив сумку на асфальт.
– Може, ну його? Удома
