від захвату, дивлячись на могутнього Звіра, котрий грав на публіку м’язами та гарчав у відповідь, плескали в долоні, а дехто навіть перекрикував мужчин, волаючи:
– Убий його! Убий! Порви, красава, порви!
Нарешті рефері, у мішкуватому дорогому спортивному костюмі й білих «найках», дав сигнал.
Сірий набичив голову, виставив зігнуті в кулаках руки перед собою, зігнув ноги в колінах. Приготувався – і розпрямив, спружинивши, стрибнув убік, коли Звір із ревом понісся просто на нього по прямій.
Крутнувся на п’ятці.
Розвернувся, зробив кілька кроків.
Ударив.
Сірий пірнув під стрімкий кулак, відразу скочивши подалі, ближче до кутка рингу. Зиркнувши на розжарену публіку, заплющив очі, загорлав на всю силу легенів. А тоді зробив те, що задумав від самого початку.
Узявшись зігнутими пальцями за верхній край своєї футболки, з силою рвонув, намагаючись розтяти навпіл та відкинули клапті в різні боки.
Майже вийшло. Комір тріснув, тканину вдалося порвати до пупа. Далі не вийшло, знизу натяжка слабша. Довелося сіпнути ще раз, це забрало додаткову секунду.
Звірові цього вистачило, аби кинутися вперед та гарматним ударом умолотити Сірого в кут між канатами.
Падаючи, Сірий за інерцією тягнув у різні боки шматки футболки. Ефекту не вийшло, дрантя теліпалося на тілі клоччям, і лише досвід вуличних сутичок урятував від наступного удару – Звір збирався наступити згори ногою йому на голову. Не перестаючи кричати, Сірий покотився незграбним колобком, дивом вирвавшись із пастки. Коли зрадів, що обійшлося – заволав тепер уже не для куражу, а від сильного та різкого болю. Звір, скориставшись моментом, сильно копнув його носаком під зад, нижче сідниць, і Сірий зрозумів, як воно: бути футбольним м’ячем.
Далі вже рачкував. Спробував розпрямитися, та Звір рухався за ним і не дав – тепер копнув під низ, цілячи в живіт, і удар перекинув його на спину. Третій прийшовся в бік, по ребрах. Сірий не соромився кричати, бо запідозрив – одному ребру точно капут. Розуміючи – Звір хоче просто затоптати ногами, він зібрав останні зусилля, вивернувся від чергового удару та нарешті звівся на рівні.
Дрантя далі теліпалося, мов облізлі крила. Сірий скинув залишки футболки, жбурнув у Звіра, ніби так можна було його здолати. Той відкинув від себе шмаття й посунув уперед, явно намірившись завдати противнику більшої шкоди, ніж пошкоджене ребро. Голова трохи крутилася, одначе загрозу перед собою Сірий бачив чітко. Уже не горлав. Знову набичився, стиснув зуби та перейшов у свою першу та, як підозрював, останню контратаку.
Або йому таки вдалося вдарити Звіра, знайшовши шпарку в обороні, або той сам дозволив стукнути кулаком просто всередину роззявленої татуйованої пащі.
Бо відразу влупив сталевий молот, в очах потемніло. Падаючи, Сірий міг думати лише про одне – треба згрупуватися, прикрити череп, живіт та яйця й вірити – рефері
