поняттями й категоріями, ставав нудним. Хоч загалом не міг похвалитися аж такою комунікабельністю чи фонтаном ідей, коли треба було вийти за межі професійної діяльності. На тонкощах веб-дизайну Алла Дорош не зналася. Вона взагалі слабко уявляла собі, що це таке, знаючи лиш – Ігор зробив їхньому магазинові персональний сайт, на її погляд – нічого особливого, але так вони зустрілися.
Можна сказати, знайомством із перспективним молодим чоловіком вона завдячує його професії.
Та й мамі Ігор подобався. Хвалила, казала – позитивний. Ночувати кавалера, звісно, Алла до себе не приводила, у нього так само не лишалася, бо теж жив із батьками. Та разом із командою таких самих облаштував собі офіс зі шкіряним диваном, де по черзі хтось із дизайнерів спав і де в них із Ігорем уперше було. Потім це ставалося не так, щоб часто, але й інтервали виходили не надто довгими. Великим досвідом Алла похвалитися не могла. І все ж було, з чим порівняти.
Що можна сказати…
Те, що й дівчатам.
Ігоря цікавив секс.
Проте веб-дизайном він переймався більше.
Алла взагалі здивувалася, коли молодий чоловік згодився виїхати на шашлики з нагоди Дня Незалежності, бо святкувати будь-що не дуже любив. Не просто погодився – узявся все організувати, купивши м’ясо та власноруч замаринувавши шашлики. Аллі навіть стало приємно: змінила думку про свого хлопця в кращий бік, не підозрюючи про його якісь інші, крім дизайнерських, таланти.
Чомусь їй здалося тоді – відбудуться оглядини. Не такі, коли ходиш одне до одного в гості й чемно вітаєшся з батьками. Справжні оглядини, при подругах. Десь глибоко в душі Алла вважала: її колегам просто не пощастило в особистому житті і потрібен власний позитивний приклад розвитку стосунків. Не одружена касирка, матір двох дітей, за якою регулярно заходить чоловік, – та вже мала родину, влаштовуючись на роботу. Ні, вважала Алла, мужчини, звичайно, народ непевний, багато в чому завинили перед жінками. І все ж таки мусять траплятися винятки, які завершуються нехай не до кінця щасливими, зате, що важливіше, стабільними шлюбами.
Хтось колись сказав: абсолютне щастя – прикметна риса ідіотів.
А ось стабільність значно краща за хвалені європейські дороги.
Слухаючи час від часу розмови про те, чому Україна під осінь повинна нарешті зробити перший серйозний крок до європейської родини – так, пафосно й урочисто, це звучало звідусіль, – Алла чомусь найчастіше чула про автошляхи. Ніби широка рівненька асфальтована траса є отим самим головним досягненням цивілізації. Можливо, і так, міркувала Алла, та всі, хто повертався з якоїсь із європейських країн, про дороги говорили менше. Точніше, зовсім їх не згадували, натомість із заздрістю переповідаючи, як там усе спокійно, розплановано, виважено, вивірено й по-хорошому стабільно. Це тут, удома, суцільні нерви та незнання того, що на тебе чекає завтра.
Пояснюючи собі, чому зустрічається
