і духом нашої аристократії княжої і козацької доби; що нема в них того, «що провідні верстви інших народів уже мають в крові». Вони признавались, що їхню власну провідну верству, цебто їх самих, відзначає «наївність, безкритичність, надмірна вразливість на дрібниці й одночасно сліпота на великі справи… недодача витривалості та одної провідної ідеї». Пояснюють вони це тим, що вийшли ці провідники з «селянсько-робітничої інтелігенції», далекої духом тим «верхам», які провадили націю коли ми були «повновартним народом». Вони просто твердили, що «брак нам змислу панування, змислу рядження»; що «коли іде про низькі уряди, дрібні справи, малі обов’язки…, то ще півбіди, але не вміємо ми сидіти на вищих стільцях і мати діло з справами ширшого зарису, не вміємо зором речей як цілості, лише з права звички переходимо до другорядних справ».
У цих наріканнях і самокритиці смутно намічаються вже й причини розгрому демократичної еліти і через неї завиненого спустошення країни нашої від більшовиків. Нова демократична «верхівка» принесла з собою нові традиції, традиції нижчої підвладної верстви, яка ні на одне питання національного будівництва – хто має те будівництво, в якій цілі і як провадити – не могла дати відповіді, яку вже в крові мали провідні касти великих історичних епох. Під тим оглядом ця інтелігенція принесла з собою ті традиції демосу, які у формі культу маси захитали культурою майже цілої сучасної Європи. Єдиною протиотрутою в тім відношенні був би поворот до великих історичних традицій владних, якими взагалі тримаються в силі і у формі всі великі народи.
Частина друга
Устрій князівсько-дружинницької і козацької доби
Розділ І
Поворот до давнини
Прикладом славних і великих русів, предків своїх, при своїй правді, за благочестіє святоє, за цілость отчизни і за поламанніє прежніх прав і вольностей своїх станьте.
Витереблення або занечищення козацької аристократії елементами недержавнотворчими призвело до руїни гетьманщини. Коли спорожніле місце правлячої касти хотіли зайняти представники групи, соціально і психічно до провідного місця нездарної, це привело по 1917 р. до нової катастрофи, до нового спустошення країни. Вивести країну з руїни потрафить лише нова каста. Не з традиціями плебсу, черні, що думає про свої загумінкові справи й шукає звичайно охорони і протекції сильнішого, а з традиціями наших старих героїчних верств, з прикметами каст володарських, готових власною волею й думкою зорганізувати країну і які мають до того амбіцію, мудрість і силу. Лише в прикметах життєвім стилі володарських верств князівської Русі, литовсько-руського лицарства й козацької старшини, так основно сплюгавлених апостолами черні, може спустошена країна наша знайти спасенний вихід.
Маса, як звичайно маса, шукає і шукала охорони своїх достатків, свого життя, своєї землі, свого спокою
