мммм… ні я ж сьогодні книгу взяла, не буду брати журнал, коштів зайвих немає. І от я на касі.
– Доброго вечора! Вас Вітає маркет,,Великий кошик,,!Пакет? – запитує касир.
– Ага, маленький будь ласка.– Відповівши одразу полиннаю у свої печалі. Так не хочеться додому! Останнім часом я себе відчуваю так самотньо. Ну нічого, я сильна, пройду через все. Звертаю на повороті і їду на шкільний стадіон. Беру пакет, ложу велик і підіймаюсь на ступеньки. Ох, як хочеться їсти. Достаю круасани…:-) …відкриваю молочко… мммм… райська насолода. Чому у моєму житті немає людей які мене б любили, хвилювались за мене. Я седжу тут одна і всім байдуже. Дивлюсь на телефон:23.13,увімкаю плеєр, суну наушник у в ліве вухо і пульсом починає бити звук. Боже… хто там? Просидячи хвилин 20 я розумію, що я не одна. На стадіоні повна темрява, на тій стороні хтось є, тінь двигається до мене. Я поспішно складаю все в пакет, сердце колотиться… блін-блін, я вскакую і бистро йду до велика. Чому він так далеко????!!! Здається, що ноги не торкаються землі. Я так розхвилювалась, здається що душа покине тіло.
– Стій… Мія… стій! – почувши чоловічий голос, який знає моє ім'я я призупиняюсь, істинкт самооборони змушує поставити мене пакет біля волосопеду, якщо він посміє мене трогнути, хто б там небув, я йому вріжу по яйцям. Битись мені доводилось, тому, постояти за себе я зможу. Я стою твердо у стійці. Вийшовши на газон де падають промені місяця я розумію, що це Алекс.
– Ти що маньяк??Ти чого сидиш у темноті? -з криком запитую.-Ти налякав мене! – він що дурний, він починає хохотати. Сміється аж заходиться. -Алекс, перестань!!!! – кричу я.
– Глянь на себе! Ти думала, що я маньяк і що, ти зможеш мене вирубити білим своїм тапочком?????Ну хіба не смішно? – оглядуюсь на себе, і починаю теж сміятись, я стою в одному тапочку, інший у руці. Коли я його зняла? Не пам'ятаю. Ахахахаха… ми хохочему.
– Ти уже ідеш додому? – запитує він мене доки я приводжу себе впорядок.
– Так, напевно, досить нічних прогулянок. А ти?
– А я напевно проведу тебе спочатку, а потім теж додому. Звісно, якщо ти непроти?
– Ммммм, ні. Ходім! – він підіймає мій велик, кладе пакет в корзинку. Тиша. Чути лише вітер, свірчків. Ми та луна. Круто ніби з кіна. От нелюблю ці гавнясті моменти, через них люди забувають про реальність.
– Можна питаннячко?
– Так! -з тривогою в голосі шепчу я.
– Чому ти тут одна сиділа, в темноті?
– Я була не одна, там був і ти! А ти чому?
– Не міг заснути дома, вирішив прогулятись. Прийшов на стадион. Хотів уже піти, побачив тебе. І залишився. І не зря!) – він посміхається
-Чому ти знову смієшся????
– Не бачив, щоб хтось, так як ти, поїдав круасани. Ти їх їла з такою страстю, кусочки випадали. Над губою молочні вуса. :-) :-) :-) :-) :-) :-) :-) Щей при цьому
