Як ми бігали з татом, мамою по вулиці, погазону і поливали одне одного водою з бутилки. Ми робили дирочки у кришечках і стриляли з бутилок мов з космічної зброї. Пам'ятаю сміх матері, красиві складочки на щоках у тата, що робили риси його обличчя щасливими. По вечорам, ми виключали світло у домі і грали у схованки. Пам'ятаю наші свята. Я обожнюю новий рік. І цю любов мені привили батьки. За місяць до нового року ми ставили живу ялинку. Увімкали на всю гучність різдвяні пісні, співали, наряджали яскравими іграшками ялинку, дім. У моїй кімнаті вішали святкові гирлянди і їли мандарини. Шкурки з мандарин ми клали під ялинку і запах тримався весь місяць. Це була казка. Казка, що залишилась лише у моїй пам'яті. Казка, якої ніби і небуло. Я переодяглась. Одягла плятя в обтяжку, бежового кольору, босоножки на каблуках+ сумочка. Коси я розпустила, через гульку, що була скручена у мене на голові, вони попадали локонами на плечі. Підвела чорні стрілки, ніжно розова помада, улюблені духи. От і готова. Виходжу з кімнати, і опля, стоїть готовий папаня.
– Ти куди? – грізно запитує він.
– Гуляти. Іди на кухню, ато твої друзі все висосуть з бутилки і вижруть з холодильника.– махнувши рукою кажу я і двигаюсь до виходу. Алекс уже пустив декілька гудків пару хвилин тому назад. Він хватає мене за руку і сильно смикає повертаючи мене до себе.
– Ти чого ведеш себе як шлюха?????Дома сиди! Хватить швендять. Хто тебе візьме в дружини???? Кому ти потаскана потрібна будеш?? – починає кричати він.-Ти хотіла її знайти? Я тобі тисячу разів казав, що ти окрім мене нікому непотрібна!!!! Я просто в шоці. У мене відняло мову. Я не очікувала.
– Ти на своє життя дивився??? Чому ти можеш мене навчити???
– Я тебе прийняв, коли твоя маманя тебе вигнала. Ти пам'ятаєш???? -кричить він.
– Не хвилюйся ти не даєш мені забути. Відвали від мене! – кричу я у відповідь. Вириваю руку і швидко двигаюсь до дверей. Відчиняю а тут Алекс. Стоїть як стовп. Тато біжить за мною і коли угледів Алекса який був нарівні з одвірками одразу притих. Мої щоки налились румянцем, повні очі сліз.
– Все добре? – тихо запитує він
-Я ж сказала чекати в машині!
– Вибач я почув крик, я хвилювався!!!!
– Ходімо! -оглядаючись назад у дім який став мені ненависним, я бачу людину яка стає мені чужою. З грохотом закриваю двері.
– Куди ми їдемо? – запитую я. Вулкан зла так і горить в мені, бурлить.– Везеш мене в кафе чи ресторан де сидять такі ж як ти, багатенькі придурки? – з моїх губ зривається стільки злоби, жовчі, що аж самій тошно.
– Не потрібно так зі мною, я хочу лише допомогти. Куди ти хочеш? Скажи і я відвезу тебе.– його спокій такий дивний, за секунду я утихомирююсь і мені соромно.
– Мммм,…вибач …я не хотіла. Я немала на увазі те, що ляпнула! -сльози підходят, щас заплачу. Мія тримай себе. Йому все одно на твої проблеми. – Поїхали до піцерії. Я голодна.
– До речі, ти дуже красива.
– Дякую! – тихо шепчу я.
З виду піцерія
