якимось незбагненним чином Меґґі все ж змусила власні руки піднятися і випростатися, та, коли впала палиця, вона, охнувши від страху, знову їх відсмикнула. Сестра Аґата вчепилася у вузлик волосся на маківці Меґґі й сіпонула її так, що обличчя дівчинки опинилося за кілька дюймів від отих страшних окулярів.
– Виставте вперед ваші руки, Меґан Клірі, – мовила сестра Аґата ввічливо, холодним невблаганним тоном.
Меґґі розтулила рота – і заблювала сестрі Аґаті увесь одяг спереду. Діти охнули й заціпеніли од страху, а сестра Аґата з почервонілим, як буряк, обличчям, отетеріло завмерла, витріщившись на огидне блювотиння, що капало на підлогу зі складок її чорного плаття. І полетіла вниз палиця, лупцюючи Меґґі де тільки можна, а та, скинувши догори руки і намагаючись захистити від ударів обличчя й голову, відступила, зіщулившись, у куток, не перестаючи блювати. Коли рука сестри Аґати втомилася махати палицею, черниця вказала на двері.
– Геть додому, ви, непокірлива обивателько! – кинула вона і, різко крутнувшись на п’ятах, пішла через клас до кімнати сестри Деклан. Переляканий погляд Меґґі розшукав Стюарта, і той кивнув головою, мовляв, роби, як кажуть. Братові лагідні блакитно-зелені очі повнилися жалем та співчуттям. Витерши рота хустинкою, вона видибала крізь двері на ігровий майданчик. До кінця занять було ще дві години, і Меґґі збайдужіло попленталася вулицею, знаючи, що брати ніяк не зможуть піти разом із нею, але вона була надто переляканою, щоб десь зупинитися і на них почекати. Дівчинці довелось іти додому самій і самій в усьому зізнатися матусі.
Погойдуючись від натуги, Фіона вийшла з повним кошиком білизни з чорного ходу і мало не впала: на верхній сходинці веранди сиділа Меґґі, опустивши голову; кінці її гарненьких яскраво-рудих кучерів злиплися, а сукенка спереду була вимазана. Поставивши на сходи немилосердно важкий кошик, Фіона зітхнула і відкинула з обличчя неслухняне пасмо волосся.
– Ну, і що ж трапилося? – стомлено спитала вона.
– Я заблювала сестру Аґату.
– О, Господи! – вжахнулася Фі, взявши руки в боки.
– А та мене палицею побила, – прошепотіла Меґґі зі сльозами, що застигли, непролиті, в її очах.
– От халепа так халепа… – Фіона підняла кошик і, гойднувшись під його вагою, насилу втримала рівновагу. – Меґґі, їй-богу, я не знаю, що з тобою робити. Доведеться почекати, доки повернеться татко. – І вона рушила через двір до мотузки, наполовину завішаної білизною, що гойдалася на вітрі.
Зморено потерши руками обличчя, Меґґі якусь мить невідривно дивилася на матір, а потім підвелася і пішла стежиною до кузні.
Коли Меґґі з’явилася на порозі, Френк саме скінчив підковувати гніду кобилу пана Робертсона й відводив її до стійла. Він обернувся, побачив сестру – і спогади про власні поневіряння в школі захопили його. Меґґі була така маленька, така по-дитячому пухкенька, невинна й миленька… Але світло в її очах жорстоко й нещадно загасили; в них з’явився такий вираз, що Френку нестримно захотілося вбити сестру
