Джилі з його пилюкою, спекою та мухами? Чи усвідомлюєте ви, що це як довічне ув’язнення.
На мить його блакитні очі закрила тінь, але він усміхнувся, пожалівши свою співбесідницю.
– Ну ви вмієте утішити, нічого не скажеш! – Злегка розтуливши рота, отець Ральф поглянув на стелю і зітхнув: – Мене змалечку виховували на священика, але це ще не все. Як же ж це пояснити жінці… Я немов та посудина, пані Карсон, і час від часу я наповнююсь Богом. Був би я кращим священиком, то цих періодів порожнечі не було б взагалі. А це наповнення, це єднання з Богом не залежить від конкретного місця – чи буду я в Джилленбоуні, чи, скажімо, в палаці єпископа. Цей стан важко визначити, бо навіть для священиків він є великою таємницею. То є божественна одержимість, яку звичайні чоловіки можуть так ніколи й не пізнати. Саме так – божественна одержимість. То як мені відмовитися від неї? Це неможливо.
– То це енергія, чи не так? Чому ж тоді вона дається саме священикам? Чому ви гадаєте, що помазання єлеєм під час виснажливо довгої церемонії здатне наділити цією енергією будь-якого чоловіка?
Він похитав головою.
– Розумієте, на це йдуть роки життя ще задовго до висвячування. Це старанний і наполегливий розвиток такого стану душі й розуму, який розкриє Господу твою посудину. Його треба заслужити! Зо дня в день. Невже ви не розумієте, що є метою обітниць? Їхня мета полягає в тім, щоб ніщо земне не втрутилося між священиком та тим станом духу, якого він досягнув – ні любов до жінки, ні любов до грошей, ні небажання коритися диктату інших людей. Для мене злидні не є чимось незвіданим, бо я походжу з небагатої родини. Дотримуватися благочестя мені неважко. Найважчим є для мене третє – це покора. Але я корюся, бо знаю, що коли визнаю своє «я» важливішим за моє призначення бути божою посудиною – я пропав. Тому й корюся. І, коли треба, буду готовий терпіти Джилленбоун як довічне ув’язнення.
– Тоді ви дурень, – відказала Мері Карсон. – Я теж вважаю, що в житті є важливіші речі, ніж коханці, але вмістилище для Бога не є однією з них. Дивно. Я ніколи не думала, що ви так палко вірите в Бога. Мені здавалося, що ви – людина, сповнена сумнівів.
– Так, я маю сумніви. Хіба ж мисленна людина може не сумніватися? Саме тому інколи я відчуваю внутрішню порожнечу. – З цими словами отець Ральф поглянув повз неї, на щось для неї невидиме. – Знаєте, мені здається, що я пожертвував би всіма амбіціями, всіма своїми пристрастями заради можливості стати довершеним священиком!
– Довершеність у будь-чому є нестерпно нудною. Особисто я віддаю перевагу тому, що має в собі незначну недовершеність.
Він розсміявся, поглянувши на неї з захватом і заздрістю. Мері Карсон і справді була дивовижною жінкою.
Уже тридцять три роки була вона вдовою, а її єдина дитина, син, померла іще у ранньому дитинстві. Через свій особливий статус у громаді Джилленбоуна вона не скористалася пропозиціями, які робили їй найсміливіші чоловіки з її оточення: як вдова Майкла Карсона вона була незаперечною царицею,
