у кріслі. – Як ви гадаєте, а що здатне вплинути на цього преподобного пана настільки, щоб він таки зробив Джилі епіцентром свого світу?
Священик гірко посміхнувся.
– Не можу сказати. Може, якесь потрясіння? Раптовий порятунок тисячі душ, несподівана здатність зцілювати кульгавих та сліпих… Але доба чудес давно минула.
– Минула? Сумніваюся. Просто Він змінив Свої методи. І в наші дні Він використовує гроші.
– Яка ж ви цинічна! Мабуть, саме через це ви так мені подобаєтеся, пані Карсон.
– Мене звуть Мері. Будь ласка, звіть мене просто Мері.
Мінні увійшла, штовхаючи поперед себе возика з чаєм саме тоді, коли отець де Брікассар сказав:
– Дякую, Мері.
Поглянувши на свіжі коржики та анчоуси на грінках, Мері Карсон зітхнула:
– Любий отче, мені хочеться, щоб ви цього ранку помолилися за мене з особливим старанням.
– Звіть мене Ральф, – сказав він і пустотливо додав: – Сумніваюся, чи зможу помолитися за вас іще старанніше, аніж я це роблю зазвичай, але спробую.
– А ви вмієте зачаровувати! Чи це був тонкий натяк? Зазвичай мені байдуже до очевидності та однозначності чиїхось висловлювань, але з вами я завжди сумніваюся – а чи не сховане під очевидністю та однозначністю дещо глибше? Це як морквина перед віслюком. А що ви насправді про мене думаєте, отче де Брікассар? Звісно, я цього ніколи не дізнаюся, бо ви ніколи не будете достатньо безтактним, щоб сказати мені правду, чи не так? Цікаво, дуже цікаво… Але ви мусите за мене молитися. Бо я вже стара й на своєму віку грішила багато.
– Старість підступно підкрадається до всіх нас, і, до речі, я теж грішив.
Мері Карсон не втрималася і хихикнула.
– Багато б я дала, щоби дізнатися про ваші гріхи! Справді багато. – На мить вона замовкла, а потім змінила тему. – Але тепер мені терміново потрібен головний скотар.
– Як, знову?
– За останній рік змінилося п’ятеро. Стає дедалі важче знайти пристойну людину.
– Якщо чесно, то подейкують, начебто вас важко назвати щедрим та чуйним роботодавцем.
– Ах ви ж нахабо! – сплеснула вона руками і розсміялася. – А хто придбав вам новісінького «даймлера», щоб вам не доводилося їздити верхи?
– Зате як ревно я за вас молюся!
– Якби Майкл мав хоча б половину вашої кмітливості та твердості характеру, то я, може, і покохала б його, – несподівано зауважила вона. Раптом на її обличчі відбилася злоба. – Ви гадаєте, що я не маю в цьому світі жодного родича і тому мушу заповісти свої гроші та землю матері-Церкві, чи не так?
– Гадки не маю, – не змигнувши оком відповів Ральф, наливаючи собі чаю.
– Взагалі-то, я маю брата, а у нього багато синів – велика й щаслива родина.
– Це так добре для вас, – стримано
