має те, що людина мусить умерти. Яке значення має те, що людина мусить жити з передчуттям того, що вона умре. На цю тему вони говорили переважно в абстрактній площині. Цкуру хотів зізнатися Хайді, наскільки близько до смерті він існував певний час та як це змінило його душу і тіло. Хотів розповісти, які дивні краєвиди йому тоді ввижалися. Але, почавши про це розмову, він був би змушений розповісти все від початку до кінця. І тому, як завжди, переважно слухав, а Хайда говорив.
Коли вже годинник перевалив за одинадцяту вечора, теми вичерпалися і в кімнаті запала тиша. Зазвичай на цьому моменті хлопці припиняли розмови і розходилися по кімнатах готуватися до сну. Обидва не любили зранку довго спати. Однак Хайда не ворушився, сидячи на канапі зі сплетеними по-турецьки ногами, заглибився у думки. А тоді заговорив якось невпевнено, наче не міг наважитися, що було йому зовсім не властиво.
– Я знаю трохи дивну історію про смерть. Мені її розповідав батько. Це трапилося, коли йому виповнилося двадцять. Тобто саме стільки, скільки мені зараз. Я запам’ятав цю історію слово в слово, бо батько розказував її мені багато разів. Дивна історія, і я досі не можу повірити, що з кимось могло таке трапитися. Однак батько про такі речі не говорив би неправди. Він не вміє нічого вигадувати. Окрім того, як сам знаєш, коли людина розказує байки, то з кожним разом якісь дрібні деталі змінюються. То перебільшує, то забуває, що і як розповідала попереднього разу… Але батькова історія у кожній деталі завжди була такою самою. Тому я гадаю, що це справді з ним трапилося. Я йому вірю, бо я його син і добре знаю свого батька. Але позаяк ти мого батька не знаєш, то сам вирішуй, вірити чи ні… Можеш вважати це народним переказом або оповідкою про нечисту силу. Хоча історія сама довгенька і час пізній, можна я тобі розповім?
– Звичайно, мені ще не хочеться спати, – відповів Цкуру.
5
– В юності один рік мій батько прожив у мандрах, – почав свою оповідь Хайда. – Це було в кінці 60-х. Пора, коли країна вирувала від студентських заворушень,[21] період розквіту контркультури. Я не знаю подробиць, однак під час навчання у Токійському університеті батько зіткнувся з певними дикими речами, з якими не міг змиритися. Розчарувавшись у політичній боротьбі, він її залишив. Узяв на рік академвідпустку і вирішив мандрувати країною. Заробляв на життя, працюючи чорноробом, а у вільний час читав, спілкувався з різними людьми і так здобував життєвий досвід. Батько часто казав, що, з певного погляду, цей період у його житті можна було б назвати найщасливішим. Він тоді багато чого зрозумів і навчився. У дитинстві батько розповідав мені багато історій, які з ним трапилися в цю пору. Я слухав їх, як слухають оповідання солдата про давню війну в якійсь далекій країні. Після мандрів батько відновився в університеті і зосередився на науці. Згодом він уже ніколи не вирушав у довгі мандрівки. Скільки себе пам’ятаю, батько виходив із дому тільки на роботу і назад. Дивно, правда? Яким спокійним і розміреним не видавалося
Після Другої світової війни в Японії спорадично виникали заворушення, однак найзапекліші протистояння припадають на 60-ті роки, особливо на 1968 р. Глибинною причиною називають масовізацію вищої освіти та недемократичне управління університетами, що й викликало спротив студентства.
