груди, тоді він падав на землю, качався по землі черевом, бився руками й ногами і ото там повибивав цілі долини і глибокі провалля. Так лукавий спаскудив чудову божу землю горами та проваллями…»[4]
Важливо, що, за віруваннями українців, Сатана втручається не тільки у творення Всесвіту, а й у створення людини й так само підкореговує, а в результаті дещо псує Боже створіння. Саме цим народ пояснював дуалістичну природу людини, її схильність до добра й зла одночасно.
Приміром, саме «дякуючи» Дідькові людина плюється та харкається, а також з її тіла виходять «нечистоти». Так, за легендою, записаною на Слобожанщині, Бог зліпив людину з глини, поставив її коло тину сушитися, а сам полетів на небо за душею. Чорт, побачивши, яка людина гарна, із заздрощів обплював і обхаркав її. Повернувшися з неба та побачивши людину обпльованою, Бог заховав нечистоти всередину, а тоді вдихнув у людину душу: «…Диявол людину всю обплював, обхаркав. Бачить Бог своє творіння покрите нечистотою, й вивернув його так, що всі нечистоти опинились у середині, а тоді вдихнув у нього душу. І стала людина зовні чиста, а всередині повна всілякої скверни».[5]
Українські селяни. К. О. Трутовський
Схожі вірування знаходимо й у «Трудах…» П. Чубинського: «Сотворил Бог человека из земли и пустил его по свету. Первый человек был очень красивый, а дьявол неуклюж. Вот и начал он завидовать красоте человека. Выбрав удобное время, дьявол пришел к человеку и оплевал его. Бог сжалился над оплеванным, и всю слюну, покрывавшую человека, вложил в его внутренности. С тех пор и плюет человек, и все-таки всего не может выплевать».[6]
З тих таки «Трудів…» П. Чубинського дізнаємося, що деінде вірили, нібито людину взагалі зробив саме Сатана, а Господь благословив та вдихнув душу: «Человека Сатана слепил изглиныи сделал его так удачно, что Господу Богу стоило только благословить и дать ему живую душу. Когда сатана слепил человека, то поставил его стоймя, а потом оплевал еговезде-везде. От этого теперь человек плюет и кашляет».[7]
На підтвердження цього вірування священиком та збирачем етнографічних цікавинок М. Грушевським на Південній Київщині (щоправда, у жартівливій формі) було зафіксовано таке: «як дитина де розкричиться, чи коло церкви чи коло хати, то вже мати й нарікає: І! Хто вас і видумав, то й не добрий чоловік». Це часто не од одної матері приходиться чуть у слободі. Часом короче котра скаже: «Лихий вас і видумав».[8]
Переглядаючі народні легенди, важко не помітити, що основним матеріалом для створення людського тіла найчастіше виступають земля і глина: «чоловіка Бог зробив із землі»; «Бог узяв глини і став ліпити людину за образом Своїм і подобою» – читаємо у джерелах.
Чумак. Ілюстрація до повісті Марка Вовчка. К. О. Трутовський
Зупинимося дещо детальніше на цих природних компонентах та їхній символіці в народній культурі.
Дослідники давно звернули увагу, що земля в обрядах досить часто
Савур-могила. Легенди й перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. і авт. прим. В. А. Чабаненко. – К.: Дніпро, 1990. – С. 14.
Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях / Георгій Булашев. – К.: Довіра, 1992. – С. 91.
Чубинский П. Труды… – С. 145.
Чубинский П. Труды… – С. 143.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – Матеріали з полудневої Київщини / Обробив З. Кузеля /Марко Грушевський, Зенон Кузеля // Матеріали до українсько-руської етнології. – Т. 8. – Л., 1906. – С. 130.
